Участь народу України у законотворчості

Участь народу України у законотворчості: сутність, форми, Конституційно-правове забезпечення

Міні-реферат

17.03.2014

Академія праці, соціальних відносин і туризму

Підготувала студентка юридичного факультету магістратури Борщ Вероніка Володимирівна

Участь народу України у законотворчості: сутність, форми, Конституційно-правове забезпечення

Взаємодія між державними інституціями та громадянами є важливим механізмом як дотримання прозорості у прийнятті рішень органами влади, контролю за виконанням законодавства, так і для розвитку громадянського суспільства, підвищення рівня правової та політичної культури громадян

У працях українських та російських учених детально розглянуті лише окремі форми участі громадян у законотворенні. Так, наприклад, велика кількість праць присвячена референдуму, серед яких можна виділити: Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. «Референдум в Україні: історія та сучасність» [1]; Дмитрієв Ю.А., Комарова В.В. «Референдум в системе народовластия» [2]; Маклаков В.В. «Референдум в странах – членах Евросоюза» [3] та ін.

Крім цього, окремі форми участі громадян у законотворчому процесі розкриті в роботах Алістратова Ю.М. «Право петиций в Российской Федерации» [4]; Погорілка В.Ф., Ставнійчук М.І. та ін. «Конституційно правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії та практики» [5]; Комарової В.В. «Формы непосредственной демократии в России» [6] тощо.

Характерною рисою всіх вищенаведених досліджень є те, що їх предметом є не форми участі громадян у законотворенні, а інститути безпосередньої демократії.

Поняття «форма» походить від латинського «forma» та означає зовнішню сторону, поверхневий вигляд певного предмета. З точки зору діалектики, «форма» — це принцип підпорядкованості, спосіб існування того чи іншого змісту. Під «змістом» розуміють сукупність різних елементів та їх взаємодій, які визначають основний тип, характер того чи іншого предмета, явища, процесу [7, 8].

У зв’язку з цим, розглядаючи форми участі громадян у законотворчому процесі, необхідно визначити насамперед зміст цього поняття. Цим змістом є участь громадян у законотворенні, яка являє собою діяльність, що невід’ємно пов’язана з гарантованим Конституцією України правом громадян на участь у законотворенні як безпосередньо під час проведення референдуму, так і опосередковано – через суб’єктів законодавчої ініціативи.

Виходячи з викладеного, можна визначити основні ознаки участі громадян у законотворчому процесі:

1) публічна діяльність;

2) діяльність, невід’ємно пов’язана з правом громадян на участь у законотворенні;

3) діяльність, спрямована на виявлення суспільних відносин, що потребують врегулювання на законодавчому рівні, та на встановлення, зміну і скасування законів з метою такого врегулювання.

Таким чином, участь громадян у законотворчому процесі — це публічна діяльність, яка невід’ємно пов’язана з правом громадян на участь у законотворенні та спрямована на виявлення суспільних відносин, що потребують врегулювання на законодавчому рівні, а також на встановлення, зміну та скасування законів з метою такого регулювання.

Як ми вже зазначали, участь громадян у законотворчому процесі має певні форми, які є її зовнішнім вираженням. За своєю суттю ці форми є механізмами (способами) реалізації прав громадян на участь у законотворенні. Способи реалізації права громадян на участь у законотворчому процесі чітко регламентовані чинним законодавством. Наприклад, статті 69, 70, 72, 73, 74 та 156 Конституції України, а також Закон України «Про всеукраїнський референдум» надають громадянам право на участь у референдумі, в тому числі референдумі, предметом якого є закон [9, 10]. Стаття 40 Конституції України та Закон України «Про звернення громадян» надають право громадянам звертатися до органів влади з колективними та індивідуальними зверненнями, в тому числі з питань законотворчості [11].

Окремі можливості громадян брати участь у законотворчому процесі передбачені також у Законі України «Про комітети Верховної Ради України», а також в Реґламенті Верховної Ради України [12, 13].

Проаналізувавши положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що громадяни можуть брати участь у законотворчому процесі України як шляхом прямого волевиявлення (наприклад, на референдумі), так і через органи державної влади, які є суб’єктами законодавчої ініціативи (наприклад, участь у роботі комітетів Верховної Ради України, звернення до народного депутата України із законодавчою пропозицією, участь у парламентських слуханнях тощо).

Підсумовуючи особливості форм участі громадян у законотворчому процесі, можна виділити їх основні ознаки:

1) ці форми являють собою способи реалізації права громадян на законотворення;

2) такі форми чітко реґламентовані нормами Конституції України та чинними законами;

3) ці форми передбачають можливості здійснювати законотворення як безпосередньо, так і через органи державної влади, що є суб’єктами законодавчої ініціативи.

Виходячи з вищевказаних ознак, можна сформулювати дефініцію форм участі громадян у законотворчому процесі, а саме:

«Форми участі громадян у законотворчому процесі – це реґламентовані Конституцією та законами України способи реалізації права громадян на участь у законотворенні, які виражаються у можливостях здійснювати законотворення безпосередньо або через органи державної влади, що є суб’єктами законодавчої ініціативи».

Чинне законодавство не містить чіткої систематизації форм участі громадян у законотворчому процесі. Така систематизація відсутня також в юридичній літературі. Як уже згадувалося, наукові дослідження, як правило, присвячені лише окремим формам такої участі: референдумам, зверненням громадян тощо.





Як ми вже зазначали, громадяни можуть реалізувати це право безпосередньо або через суб’єктів права законодавчої ініціативи.

У зв’язку з цим форми участі громадян у законотворчому процесі за способом реалізації громадянами свого права на участь у законотворенні можна поділити на безпосередні та опосередковані. Конституція України та закони України встановлюють лише одну безпосередню форму участі громадян у законотворчому процесі — референдум. Усі інші форми участі громадян у законотворчому процесі України відноситимемо до опосередкованих.

У загальному порядку право громадян України на участь у законотворчому процесі може бути ними реалізовано без будь-якої фахової підготовки. Наприклад, для того щоб брати участь у референдумі або звернутися до суб’єкта законодавчої ініціативи зі зверненням, в якому міститься законодавча пропозиція, не обов’язково бути фахівцем у галузі права, економіки тощо.

Однак в окремих випадках участь у законотворчому процесі може брати лише громадянин із відповідною спеціальною освітою в тій чи іншій галузі. Так, наприклад, участь у плануванні законодавства беруть фахівці, які мають юридичну освіту та професійний досвід. У процесі розробки законопроектів – лише фахівці в тій чи іншій галузі – представники наукової та фахової громадськості.

У зв’язку з цим за суб’єктним складом форми участі громадян у законотворчому процесі можна розподілити на загальні (які передбачають можливість участі будь-якого громадянина, незалежно від професійної освіти та фахової підготовки) та спеціальні (які передбачають участь лише представників наукової та фахової громадськості).

До загальних форм участі громадян у законотворчому процесі відносяться: референдуми; обговорення законопроектів; звернення громадян. До спеціальних — участь громадян у засіданнях комітетів Вер ховної Ради України; участь громадян у парламентських слуханнях та слуханнях у комітетах Верховної Ради України, а також участь у прогнозуванні та плануванні законодавства; участь у розробці законопроектів; надання експертних висновків під час проходження законопроекту у Верховній Раді України та ін.

Громадяни України можуть реалізувати своє право на участь у законотворенні як безпосередньо під час роботи парламенту та його органів, так і незалежно від парламенту. Наприклад, право громадян на участь у парламентських слуханнях та слуханнях у комітетах Верховної Ради України реалізується ними виключно на засіданнях Верховної Ради України та засіданнях комітетів відповідно. Натомість, право на участь у референдумі, у всенародному обговоренні законопроектів реалізується ними незалежно від роботи парламенту.

У зв’язку з цим за місцем реалізації права громадян на участь у законотворенні форми участі громадян у законотворчому процесі можуть бути парламентськими або позапарламентськими.

Аналізуючи вищенаведені критерії систематизації форм участі громадян у законотворчому процесі, всі форми участі громадян у законотворчому процесі можна роз ділити на кілька груп. До першої групи ми віднесемо референдум та його різновиди як єдину безпосередню форму участі громадян у законотворчому процесі, незалежно від їх професійної освіти та фахової підготовки, передбачену законодавством України. До другої – включимо ті загальні форми участі громадян, які є опосередкованими, тобто не є загальнообов’язковими для виконання та не породжують обов’язки суб’єктів законодавчої ініціативи. За своїми юридичними наслідками ці форми участі громадян у законотворчому процесі є рекомендаційними. До них належать форми обговорення законопроектів та звернення громадян. До третьої групи увійдуть усі форми участі наукової та фахової громадськості у законотворчому процесі: участь у розробці законопроектів, участь у парламентських слуханнях, участь у плануванні та прогнозуванні законодавчої діяльності Верховної Ради України та ін.

Таким чином, ми встановили, що:

1. Форми участі громадян у законотворчому процесі — це реґламентовані Конституцією та законами України способи реалізації права громадян на участь у законотворенні, які виражаються в можливостях здійснювати законотворення безпосередньо або через органи державної влади, що є суб’єктами законодавчої ініціативи.

2. Система форм участі громадян у законотворчому процесі в широкому розумінні — це сукупність встановлених законодавством способів реалізації права громадян на законотворення.

Список використаної літератури

1. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. «Референдум в Україні: історія та сучасність» / Шемшученко Ю.С. (заг. ред.). Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К. 2000.

2. Дмитриев Ю.А., Комарова В.В. «Референдум в системе народовластия». М.: Манускрипт, 1995 г.

3. Маклаков В.В. «Референдум в странах – членах Евросоюза». М. 1997 г.

4. Алистратов Ю.Н. «Право петиций в Российской Федерации». М. 1997.

5. «Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії та

практики» / В.Ф. Погорілко, М.І. Ставнійчук та ін. К. 2001.

6. Комарова В.В. «Формы непосредственной демократии в России»: Учебное пособие. –

М.: Феникс, 1998.

7. Алексеев П.В., Панин А.В. Диалек тический материализм. – М.: Высшая Школа, 1987. –

с. 335.

8. Введение в философию: Учебник для вузов в 2 ч. Часть 2. / Фролов И. Т., Араб-Оглы Э. А.

и др. – М.: Политлитература, 1989. – с. 528.

9. Конституція України (із змінами і доп.). – К.: Атіка, 2006. – 64 с.

10. Закон України «Про всеукраїнський референдум» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2012,).

11. Закон України «Про звернення громадян» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 47, ст. 256).

12. Закон України «Про Комітети Верховної Ради України». / Верховна Рада України: Офіц.

вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006.

13. Регламент Верховної Ради України. / Вер ховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Пар-

ламентське вид-во, 2006.

14. О.Г. Данильян, В.М. Тараненко. Основи філософії: Навч. посібник. — Харків: Право,

2003. — с. 192–193.