ТЕМА 9 — 10

ТЕМА 9. Валютні ринки та валютні операції.

Міжнародний валютний ринок як суттєвіший елемент міжнародних фінансів. Передумови створення. Сучасні тенденції розвитку валютного ринку. Функції, основні суб’єкти , структура , обсяги валютного ринку. Валютні операції на міжнародному валютному ринку: поняття та класифікація. Інструменти валютних операцій. Основні поняття здійснення валютних операцій. Валютні операції: спот, форвард, ф’ючерс, опціон, своп, валютний арбітраж. Валютні ризики та їх класифікація. Євровалютний ринок, особливості його функціонування. Учасники та інструменти ринку євровалют. Ризики суб’єктів міжбанківського євровалютного ринку.

Валютний ринок є невід´ємною частиною фінансового ринку країни. У широкому розумінні валютний ринок (currency market) — це сфера економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій щодо руху капіталу іноземних інвесторів. З інституційної та організаційно-економічної точки зору, валютний ринок — це сукупність банків, із яких виділяється центральний банк, валютних бірж, брокерських фірм, страхових компаній, пенсійних фондів, спеціалізованих небанківських фінансових інститутів (інвестиційних компаній, фінансових компаній, кредитних спілок тощо), корпорацій, насамперед, ТН К, а також мережа сучасних засобів зв´язку між ними для здійснення валютно-фінансових операцій.

Сучасний міжнародний валютний ринок – це, багатогранна цілісна структура, яка заснована на засадах біржового та позабіржового ринків. Згідно економічної теорії біржовим валютним ринком вважається торгівля валютою на спеціально організованих валютних біржових платформах. На позабіржовому ринку торгівля ведеться в основному між комерційними банками.Згідно одного з трактувань, міжнародний валютний ринок – це сукупність операцій з купівлі та продажу валюти. Але дане поняття є доволі стислим. Згідно практики проведення операцій на даному секторі фінансового ринку та спираючись на засади економічної теорії, сучасний міжнародний валютний ринок можна визначити, як систему стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют дане трактування дозволяє виділити залежність учасників міжнародного валютного ринку від потреби в проведенні конверсійних та інших операцій пов’язаних з обміном (купівлі або продажу) іноземних валют. Таким чином, валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання, що притаманне ринку Forex.

Передумови створення сучасних валютних ринків

Розвиток міжнародних економічних зв”язків

Створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов”язки у відношенні їх національних валютних систем

Широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків

Посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті

Вдосконалення засобів зв”язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків

Розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Основні особливості сучасних валютних ринків

Інтернаціоналізація валютних ринків

Операції здійснюються безперервно

Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються по кореспондентських рахунках банків.

Широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних та кредитних ризиків.

Спекулятивні та арбітражні операції набагато переважають валютні операції.

Нестабільність валют

Для сучасних валютних ринків властиві такі особливості:

1. Переважна більшість транскордонних операцій на загальній масі укладених угод, куди доводиться від половини близько трьох чвертей щоденного обсягу валютних операцій найбільших центрів.

2. Масштабні обсяги операцій. За цим параметром валютний ринок різко вирізняється з-поміж інших ринків. Так, загальний щодобовий обсяг міжнародних валютних oпeраций у середині 1990-х років сягнув 1 трлн. 230 млрд. доларів. За обсягом операцій валютні ринки перевершують середньорічні обертів як фінансових, і нефінансових ринків, становлячи, за деякими оцінками, від 200 до 250 трлн. дол. США.

3. Глобальний охоплення учасників. Валютний ринок єдиний справді глобальним ринком. Угоди у ньому відбуваються за більшістю торгуемых валют, у час і протягом 24 годин на добу. Хвиля валютних операцій піднімається Далекому сході з’явилися й країнах Південно-Східної Азії вже (Токіо, Сінгапур, Сянгаи), потім переміщається до Європи (Лондон) і спливає США (Нью-Йорк).

4. Висока концентрація валютних операцій. Близько 2/3 угод посідає банки, 20% — на інші фінансові інститути (компанії дилери по цінних паперів, інвестиційні, пайові фонди й ін.) і 16% — на нефінансові установи (включаючи окремих великих спекулянтів). У цьому для банківського сектора залежать характерний високий рівень концентрації. Наприклад, у Нью-Йорку через 20 банків проходило 70% обороту валютних операцій ринку, а Лондоні — 68%

Головними функціями валютних ринків є такі:

- забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних ризиків;

- забезпечення кредитування в іноземній валюті;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав;

- отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку;

- вплив на державне регулювання національної економіки й узгодження валютної політики на рівні світового господарства.

Валютний ринок виконує такі основні функції:

1. обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів;

2. формування валютного курсу з урахуванням попиту й пропозиції на валюту;

3. хеджування (страхування) від валютних і кредитних ризиків;

4. проведення грошово-кредитної політики (центральні банки, ФРС, казначейства);

5. отримання прибутку на вигляді різниці курсів валют і відсоткові ставки різноманітні борговим зобов’язанням (комерційних банків, підприємств).

Основний товар валютного ринку – люба фінансова вимога, визначена у

іноземній валюті

Суб”єкти валютного ринку

Державні установи ( в основному центральні банки та казначейства )

Юридичні та фізичні особи

Комерційні банківські установи

Валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж

Основні учасники валютного ринку : банки – ділери, інші банки, експортери,

імпортери, транснаціональні компанії,

фінансові установи, інвестори та

урядові агенції.

Перша група «Міжнародні та регіональні фінансові організації» представлена двома рівнями: світовими валютно-кредитними та фінансовими установами (МВФ, Світовий Банк та його структурні підрозділи); регіональними валютно-кредитними установами.

Друга група «Національні фінансові організації» представлена урядом окремих країн (в Україні: Кабінетом міністрів України; Адміністрацію президента; Верховною Радою України); Центральним банком та державними установами функціонуючими в межах регулювання валютного ринку (в Україні – Державною податковою адміністрацією; Державним митним комітетом; в) Міністерством зв’язку України).

Третя група «Суб’єкти господарювання» представлена рядом юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю та є учасниками міжнародного валютного ринку (Транснаціональні компанії, Комерційні банки, Міжнародні та внутрішні інвестиційні фонди, експортери та імпортери, ділінгові центри, всі варіанти бірж, представники реального сектору, приватні та корпоративні інвестори).

Четверта група «Фізичні особи» включає населення (резидентів, нерезидентів та осіб без громадянства) Головною метою створення Міжнародного валютного фонду було регулювання відносин між країнами-членами. На практиці МВФ відіграє подвійну роль: стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів та використовуючи міжнародний валютний ринок у якості інструменту впливу на розвиток національних економічних систем формує світову стратегію та напрямки розвиткуглобальної фінансової системи.

В теперішній час, міжнародна система валютних відносин являє собою розгалужену систему державних та приватно-кредитних елементів, через які здійснюється координація фінансових зв’язків, а її учасників можна умовно поділити на чотири групи: міжнародні та регіональні фінансові організації, національні фінансові організації та установи, суб’єкти господарювання, фізичні особи

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

По суб”єктах

Міжбанківський ( прямий і брокерський )

По терміновості операцій

Спот ринок

Форвардний ринок

Своп ринок )

Клієнтський

Біржовий

Торгівля через валютну біржу

Торгівля деривативами

По функціям

Обслуговування міжнародної торгівлі

Чисто фінансові трасфери (спекуляція, хеджирування, інвестиції )

По відношенню до валютних обмежень

Вільні

Обмежені

По застосуванню валютних курсів

З одним режимом

З кількома режимами

В залежності від об”єму і характеру валютних операцій

Глобальні

Регіональні

Внутрішні

Валютні операції

 

На валютних ринках здійснюються валютні операції, які становлять угоди щодо купівлі-продажу валюти, у результаті відбувається зміна національної та іноземної валюти (чи двох іноземних валют). До валютних операцій відносять також надання позичок і здійснення розрахунків у іноземній валюті. Основними видами валютних операцій є операції з негайної поставкою валюти, і навіть термінові. Останніми роками все швидше зростав обсяг нових форм термінових угод: операцій своп, опціонів, ф’ючерсів.

На валютному ринку здійснюються різні за змістом операції, які об’єднані відповідними сегментами ринку. Основними сегментами міжбанківського валютного ринку є касовий ринок (ринок угод з поточному курсу, чи операцій телеграфного перекладу, що його у західній літературі як і ринок «спот») і терміновий ринок (чи ринок операцій терміном).

На касовому ринку (ринку «спот») придбання й продаж валют відбувається за умов розрахунку протягом двох робочих днів після дати укладання угоди та за курсом на даний момент її ув’язнення.

Ринок готівки, оскільки є частиною валютного ринку, функціонує також безупинно. Це означає, що його учасники можуть купувати чи продавати валюту протягом усього час його роботи.

Курс будь-який валюти встановлюється над ринком «спот» стосовно долара США, тоді як між іншими валютами в момент прямого співвідношення може і існувати. Попри безперервний характер валютних операцій та постійне визначення курсів валют, у деяких фінансових центрах існує процедура з так званого «фіксингу», тривалість якої у різних країнах різна. «Фиксинг» – це процес офіційного визначення курсів різних валют, тобто. їх котирування під час періодичних зустрічей основних учасників ринку, які у кожному фінансовому центрі. Наприклад, у Парижі приміщенні фондової біржі з 1977г. процедура фіксингу відбувається щодня по робочим дням приблизно протягом 30 хвилин (початок в 13.30 – в зимовий період, й у 14.00 – в літнє). У цьому представник Французького об’єднання бірж оголошує курси основних валют (курс продаж і курс купівлі перспективами кожного із валют) стосовно французькому франкові, які потім публікуються у офіційному виданні Франції.

Різниця між курсом продавця та курсом покупця називається «спред, чи «маржа» і становить дохід банку, котрий використовує згадані котирування під час проведення валютних операцій. Така офіційна котирування валют дозволяє клієнтури комерційних банків краще зорієнтуватися щодо кон’юнктури валютного ринку нафтопродуктів та точніше формулювати розпорядження банкам.

Курс будь-який валюти (зазвичай, стосовно долара США) виражається цифрою, що включає чотири знака після коми, тобто. десятитысячными частками одиниці. У цьому у професіональній термінології дилерів використовується поняття «пип», тобто. «пункт», що означає 1/10000 курсу валюти. Наприклад, курс французького франка стосовно долара США можна сформулювати цифрами 5,5950-5,5958, де перша відповідає курсу купівлі, а друга – продажи.[2]

У цьому курс франка можна й у вигляді наступного висловлювання: 5,5950/08, де 08 – їх кількість «пипов», що становить відмінність між курсом продаж і курсом купівлі, чи «спрэд»(«маржа»).[2]

Офіційна котирування валют (фіксинг) у тому чи іншого формі складає більшості бірж у містах Західної Європи: в Амстердамі, Брюсселі, Мадриді, Мілані, Парижі, у Франкфурті-на-Майні. Проте за найбільших із них (у Лондоні і Цюріху) така котирування не проводиться.

Нині касовий ринок (ринок «спот») залишається найбільшим сегментом валютного ринку. Попри те що, що впродовж останніх роки обсяг торгів тут збільшувався повільніше, ніж у сусідніх сегментах (ринки валютних ф’ючерсів і опціонів), частку касового ринку трохи менше половини (близько 49%) сукупного обороту валютного ринку.

Іншою важливою сегментом валютного ринку є терміновий ринок (операції у термін). Учасники цього ринку приймають він зобов’язання купити та продати валюту за курсом, встановленому в останній момент укладання угоди, але з вимогою взаємної поставки валют в обумовлений термін. Угоди полягають або терміном від трьох сьомої днів, або на 1, 2, 3, 6, 9, 12 і 18 місяців, або на двоє чи троє року, п’ять років.

Об’єктом таких угод зазвичай може бути будь-яка вільно конвертована валюта. Та що тривалішою від термін угоди, тим менше число валют вони можуть поширюватися. Річ у тім, що з двох основні цілі термінових угод, крім вилучення спекулятивної прибутку, є передусім страхування від можливого ризику, викликаного зміною курсів валют. Тому, за період від трьох днів до шість місяців можливо укладати угоди практично за всі конвертованим валютам, які у міжнародних розрахунках. Проведення операцій терміном однією і майже використовуються такі валюти, як австрійський шилінг, бельгійський франк, іспанська пезета, італійська ліра, португальське ескудо, і навіть грошові одиниці скандинавських країн. У контрактах терміном понад два роки застосовуються лише провідні валюти: долар США, німецькій марці, швейцарським франком, японська йєна і англійська фунт стерлінгів.

Зазвичай, під час здійснення термінових операцій банки вимагає від клієнтів певних гарантій як відповідних вкладів (окрім тих випадків, коли контрагентом є іншому банку чи фінансова установа). Потреба таких гарантіях збільшується, коли курси валют, що у основі угоди терміном, відчувають значні коливання.

Валюти з постачанням у визначений термін немає офіційної котирування, їх курси складаються під впливом ринкових сил, тож вони відрізняються курей сов валют з негайної поставкою (операції «спот»). Угоди про всяк термін більше двох робочих днів дістали назву форвардних операцій. У цьому якщо курс валюти із них вище чинного курсу «спот», то кажуть, що ця валюта котирується з премією, якщо він нижче курсу по касовим операціям, то йдеться про дисконті.

У разі стабілізації кон’юнктури валютного ринку обсяг термінових операцій скорочується проти готівкою угодами. Навпаки, при значних коливаннях курсів валют над ринком «спот» обсяг форвардних угод зростає. Так було в останні роки у в зв’язку зі посиленням дестабілізуючих явищ на валютному ринку обсяг термінових операцій збільшувався швидше, ніж обсяг касових угод.

На форвардном ринку мають місце два виду валютних операцій. До першого виду ставляться звичайні форвардні угоди, які передбачають купівлю тих чи продаж валюти з термінами виплати більше двох днів. Другий вид – це операції «своп», які становлять одночасну купівлю і продаж валюти з різними термінами розрахунків. Причому у ролі контрагента завжди виступає один і той ж обличчя. Угода «своп» може бути оцінена як і поєднання угод типу «спот» і форвардних операцій (класичний вид операції: «своп»= угода «спот» + «форвард

 Слід зазначити, крім традиційних операцій типу «спот» і форвардних угод на 70-ті роки на валютному ринку з’явилися щодо нові види угод (звані стандартні контракти): валютні ф’ючерси і опціони. На основі склалися відповідні сегменти ринку.

Валютні ф’ючерси надають власнику право і накладають нею зобов’язання з постачання певної кількості валюти до визначеного терміна у майбутньому за узгодженим валютному курсу. Зовні ф’ючерси дуже подібні на форвардні угоди, проте з-поміж них існують такі відмінності:

· ф’ючерси більш стандартизовані, оскільки характеризуються стандартним обсягом валют і термінами розрахунку;

· ф’ючерси проводяться на ринках (ф’ючерсних біржах);

· дилери по за ф’ючерсними угодам не торгують безпосередньо коїться з іншими дилерами, оскільки як посередників з-поміж них виступають клірингові компанії.

Валютні опціони дають власнику право, але з накладають ніяких зобов’язань купівлі (угоду з попередньої премією, опціон покупця) і з продажу (угоду з зворотної премією, опціон продавця) валюти до визначеного терміна у майбутньому за узгодженим валютному курсу.

Основними відмінностями між ф’ючерсами і опціонами є такі:

· власник опціону має можливість купити чи продати валюту, але з зобов’язана виконувати цього;

· щоб купити чи продати опціон, необхідно заплатити однієї зі сторін додаткову премію. Це означає, що опціон на відміну ф’ючерсу має ціну;

· торги по опционам переважно проводяться на позабіржовому ринкові цінних паперів.

Розглянуті сегменти валютного ринку на сучасних умовах перетерплюють подальшу еволюцію. Як зазначалося, касовий ринок майже всі ще зберігає перше місце обсягу операцій серед інших сегментів загалом обороті валютного ринку. У той самий час форвардний ринок, охоплюючий звичайні форвардні угоди та ринок операцій «своп», на початку 1990-х років розвивався значно швидше, ніж касовий ринок («спот»). Передусім це належить до ринків угод «своп», який став другим за обсягом сегментом валютного ринку (близько сорока% обороту 1992 р.) після ринку касових операцій. Обсяг операцій із валютними опціонами також істотно зріс, хоча стосовно інших сегментів його частка у загальному обороті валютного ринку поки що залишається скромной.[8]

Останніми десятиліттями структура валютних операцій зазнала істотні зміни. Питома вага операцій із негайної поставкою валюти знизився, до того ж час частка термінової торгівлі різко зросла. Це відбиває, зокрема, те що, що валютна спекуляція й прагнення знизити валютний ризик дедалі більше стають основним рушійним чинником розвитку валютного ринку.

Інструменти валютного ринку

Переказ( телеграфний чи електронний) коштів з безстрокових вкладів ( депозитів до запитання )

Банківські векселі на пред”явника

Комерційні тратти

Переказ – наказ банка банку – кореспонденту в іншій країні виплатити

при вказівці свого клієнта визначену суму у іноземній валюті

зі свого рахунку.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. В цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред”явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю ( одержувачу платежу )

Банківський вексель

вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента

купивши такий вексель у національних банків, боржники ( імпортери ) пересилають їх кредиторам ( експортерам ), погашаючи таким чином свої боргові зобов”язання.

Банківський чек

Письмовий наказ банку – володаря авуарів за кордоном своєму банку – кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека. Експортери отримавши такий чек продають його своїм банкам.

Комерційна тратта ( переводний комерційний вексель )

Вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника

Валютний ризик — це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.

Можна виділити три основні складові валютної ризику:

· ризик зміни валютного курсу -  ризик знецінення вкладень в іноземну валюту унаслідок непередбаченої зміни обмінного курсу;

· ризик конвертації, пов’язаний з обмеженнями в проведенні обмінних операцій;

· ризик відкритої валютної позиції, що виникає  в разі невідповідності обсягів активів банку і його зобов’язань в іноземній валюті.

Деякі автори [10] у своїх працях структурують валютні ризики у такий спосіб:

а) кредитний ризик — ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контрпартнера розрахуватися за своїми обов’язками;

б) конверсійний ризик — ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях.

Інші [5, 8] розрізняють «конверсійний» (готівковий) ризик валютних збитків по конкретним операціям в іноземній валюті і «трансляційний» (бухгалтерський) ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, прибутку закордонних філій в національну валюту.

На мою думку, за характером і місцем виникнення валютних ризиків варто виділити:

· Ризик трансакції (ризик угоди або операційний ризик), який полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей різновид ризику випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик тісно пов’язаний з ринковим ризиком.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) – ризик того, що величина еквіваленту валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю.

· Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і України. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

В залежності від форм і причин зміни, валютні ризики можуть бути класифіковані як:

· Поточні валютні ризики, які являють собою ризик випадкових вільних змін валют з плаваючими курсами.

Оскільки на теперішній момент валютні курси більшості країн є плаваючими (тобто коливаючись, вони відображають будь-які зміни платіжного балансу, фінансової політики країни, макроекономічні фактори, які впливають на курс, тощо), такі коливання піддаються дослідженню статистичними методами.

· Ризик девальвації валюти, під яким розуміють ризик різкого стресового зниження курсу валюти відносно інших валют. Яскравими прикладом девальвації валют служать події 1998 рік, коли курси валют десятків країн знизилися катострафічно — від 20 до 80%. Хоча девальвація пов’язана в першу чергу з дією макроекономічних факторів, безпосереднє зниження курсу є наслідком рішення регулюючих органів країни.

· Ризик зміни системи валютного регулювання являє собою ризик втрат, спричинених змінами валютного законодавства. Прикладами такого ризику можуть бути перехід від фіксованого валютного курсу та навпаки, фіксація курсу певної валюти відносно інших валют або валютної корзини, перехід до використання або відмова від використання ринкових методів регулювання валютного курсу. В силу того, що девальвація валюти як правило безпосередньо викликається змінами валютного регулювання, ризик девальвації з певної точки зору може розглядатись як окремий випадок ризику валютного регулювання.

За строком дії валютний ризик можна поділити на:

· Стратегічний (строковий) ризик, який виникає внаслідок політики, яку щоденно проводить Банк на ринку банківських послуг. Така політика зокрема може бути спрямована на збільшення обсягів операцій з іноземними валютами, проведення більш активних операцій на ринку валютних інструментів, залучення та подальше розміщення на внутрішньому ринку ресурсів іноземних банків та/або міжнародних фінансових організацій, тощо.

· Денний ризик – більшою мірою пов’язаний з поточним рухом валютних курсів та цін на банківські метали на ринках фінансових засобів. Також значною мірою на денний ризик впливають обсяги грошових потоків Банку. Денний ризик визначається як обсяг втрат, які понесе Банк внаслідок реалізації ризиків від діяльності та/або бездіяльності Банку протягом одного дня.

· Поточний (короткостроковий) ризик – ризик який виникає в період між початком та закінченням (розрахунком) по кожній окремій банківській операції з валютними цінностями.

Основні види валютного ризику: операційний, трансляційний, економічний.

Джерелом операційного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковими зменшеннями чистого припливу грошових засобів, зниженнями прибутків і чистого доходу на одну акцію, зменшеннями частки ринку збуту. Цей вид валютного ризику пов’язаний, в основному, з торговельними операціями, а також з угодами щодо фінансового інвестування і дивідендними (відсотковими) сплатами. Операційним ризиком обтяжений як оборот грошових засобів, так і рівень прибутку.

Джерелом трансляційного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковим зменшенням у звітності вартості пасивів в іноземній валюті, що призводить до зниження чистої вартості компанії (підприємства), зменшенням у звітності прибутків і показника чистого (нетто) доходу на кожну акцію компанії (підприємства). Цей ризик пов’язаний з інвестиціями за кордон й іноземними кредитами. Він впливає на величину показників статей балансу і звіту щодо прибутків і збитків у разі їх перерахунків у національну валюту, а також змінює показники консолідованого балансу групи компаній.

Джерелом економічного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковим зниженням конкурентоспроможності, зниженням довготермінової рентабельності. Цей ризик стосується майбутніх контрактних угод. Він має довготерміновий характер, пов’язаний з перспективним розвитком компанії (фірми). Вважається, що його не важко спрогнозувати.

Якщо компанії (фірми) регулярно купують чи продають товари за кордон, вони постійно обтяжені ризиком скорочення виручки чи зростання витрат, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют.

Ринок євровалют

Специфічним міжнародним ринком грошей є ринок євровалют, який функціонує по всьому світу як автономний і незалежний гуртовий ринок, де здійснюються депозитно – кредитні операції у євровалютах за межами країн – емітентів чи кредиторів, і на них не поширюються грошово-кредитні норми та обмеження, що діють у цих країн.

Наприклад, долари США на рахунках закордонних банків називають євродоларами, аналогічно відбувається метаморфоза японської єни в євроєни єни та інших валют. Використання євровалют пов’язане з необхідністю взаємної конвертованості національних валют, поліпшення стану платіжних балансів країн, забезпечування міжнародних розрахунків та прискорення обігу іноземних капіталів.

Найбільшим ринком євровалют покищо є ринок євродоларів приблизно 45% фінансових угод укладається саме в цій валюті. Європейські долари (англ. eurodollars) – це долари США, що вкладені в іноземних банках поза межами США або в закордонних філіях банків США. Їх ще називають „гроші без громадянства”, більшість яких представляють собою міжбанківські трансіери, що „кочують” по світу. Поряд з доларами США значного поширення на ньому набули операції з англійськими фунтами стерлінгів та японськими єнами. Також запроваджено колективну європейську валюту „євро” з метою створити значну конкуренцію ринку євродоларів та змінити структуру ринку євровалют.

Для ринку євровалю примтаманні такі риси:

а) ринок євровалют належить до офф-шорного ринку, діяльність якого не підлягає державному регулюванню та контролю з боку країни – емітента. На євроринку інвестори мають можливість отримати більш високі прибутки, оскільки їхні доходи не підлягають під національні правила валютного регулювання та оподаткування. Саме це робить євровалютні операції більш прибутковими у порівнянні з депозитними та кредитними операціями на внутрішньому (“офф-шорному”) ринку. Євробанки намагаються залучати депозити у євровалюти від банків, парабанків, міжнародних торговців, корпорацій та урядових структур з усіх куточків світу, пропонуючи вищі процентні ставки, ніж національні банки. Одночасно євробанки надають позики в Євровалюті цим же суб’єктам ринку за ставками, дещо нижчими ніж за еквівалентними позиками в окремих країнах. це можливе тому, що „спред” між ставками за депозитамами та кредитами менший ніж на внутрішніх ринках. Отже, євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Окрім того, євроринок приваблює приватних інвесторів, котрі намагаються зберегти свою ананонімність за рахунок використання цінних паперів на пред’явника.

б) ринок євровалют – це автономний гуртовий, головним чином міжбанківський ринок (мінімальна сума депозиту становить 1 млн. дол. США або еквівалент цієї суми), до участі в якому допускається лише першокласні позичальники. Ризики і затрати на євроринку зведені до мінімуму.

в) євровалютні депозити є високоліквідними активами, оскільки 90% з них розміщуються на строки в межах 6-ти місяців. Вони вільно можуть використовуватися при міжнародних розрахунках і платежах або обміняні на певні фінансові інструменти.

ТЕМА 11. Міжнародний ринок банківських кредитів.

Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та функції. Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення. Форми міжнародного кредиту. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори. Процес організації міжнародного кредиту. Валютно-фінансові і платіжні умови міжнародного кредиту. Методи мінімізації та переносу ризиків при міжнародному кредитуванні. Оцінка і контроль регіонального ризику. Кредитний рейтинг. Класифікація міжнародного кредиту за цільовим призначенням. Синдиковані кредити: форми, вартість. Процес організації синдикованого кредиту. Методи зниження ризиків при наданні синдикованих кредитів. Сек’юритизація міжнародних кредитів. Міжнародний лізинг. Факторинг. Форфейтинг.

Міжнародний кредитний ринокта його структура

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Теор етики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

основний оператор (світовий банк);

корпоративні позичальники;

банки та фінансові інститути;

держави.

Міжнародний кредит: поняття,принципи, функції та форми

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

 

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Вперед → | Последняя | Весь текст