тема 26

5. Державний контроль на транспорті та в галузі зв’язку

Систематичний контроль за дотриманням законодавства на транспорті здійснюють Мінтранс України , відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень. Так , в галузі залізничного транспорту здійснюється контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами державного майна. Контрольні функції покладені також на повноважні органи та посадових осіб залізничного транспорту ( контролерів- ревізорів пасажирських залізничних складів , метрополітену та ін.) У компетенцію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування входить контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів .

Органи морського і річкового транспорту здійснюють контроль за навігаційно- гідрографічним забезпеченням судноплавства в територіальних водах і на внутрішніх водних шляхах України , а також за фрахтовий діяльністю підприємств .

Державний нагляд за торговельним мореплавством в Україні покладається на Мінтранс України , який здійснює контроль за дотриманням законодавства про мореплавство і міжнародних договорів України про мореплавання , а також нагляд за станом морських суден , дипломуванням спеціалістів морського флоту , рятувальною і лоцманської службою . Аналогічні функції нагляду за безпекою мореплавання в області рибної промисловості здійснює Міністерство аграрної політики України .

Технічний , класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснює Українська державна інспекція реєстру та безпеки судноплавства. Крім того , на водному транспорті відповідні контрольні функції здійснюють капітани портів та капітани портового нагляду .

В галузі управління авіацією Укравіація здійснює контроль за ефективним використанням повітряного простору України , регламентує організацію обслуговування повітряного руху , а також забезпечує раціональний та ефективний розподіл повітряного простору України в інтересах національної економіки та оборони ; здійснює державний нагляд за забезпеченням безпеки польотів , льотної придатності цивільних повітряних суден , внесених до Державного реєстру цивільних повітряних суден України , придатності до експлуатації аеродромів , аеронавігаційних технічних засобів та інших об’єктів цивільної авіації та їх захисту від актів незаконного втручання , а також державне регулювання, нормативне супровід , контроль та перевірку діяльності системи авіаційної безпеки та ін

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюють Мінпаливенергетики України , органи державного нагляду і контролю , а також у межах своїх повноважень органи місцевих державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт » та іншими нормативними актами.

Контроль за роботою автомобільного транспорту здійснюють автотранспортні управління . Основними завданнями цих управлінь є : забезпечення державного регулювання діяльності автомобільного транспорту та здійснення контролю за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності , які виконують перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом , вимог нормативних актів , стандартів і норм , що регулюють перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом. Порядок дорожнього руху на території України регулюється Правилами дорожнього руху як на дорогах , так і в інших місцях , де можливий рух транспортних засобів. Нагляд за дотриманням Правил дорожнього руху , а також за технічним станом автотранспортних засобів здійснює Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ ук -

раїни . Укравтодор забезпечує разом з Державтоінспекцією додержання чинного законодавства з охорони доріг і споруд на них.

Держкомзв’язку України контролює видачу ліцензій на окремі види діяльності у галузі зв’язку , а також дотримання ліцензіатом певних умов. Він здійснює нагляд за функціонуванням засобів зв’язку всіх форм власності в мережах зв’язку загального користування та взаємодіючими з ними засобами зв’язку відомчих мереж .

Зазначені контрольно -наглядові органи , що здійснюють контроль на транспорті та в галузі зв’язку , застосовують відносно порушників відповідних правил заходи , передбачені КпАП або спеціальними відомчими правилами .

6. Правоздатність – це здатність фізичної особи бути носієм громадських прав та обов`язків відповідної країни, що винвкає з моменту народження людини і може бути обмеженим лише судом [16, 468].

Дієздатність громадянина – це здатність громадянина своїм діями отримувати і здійснювати громадські права, створюючи для себе громадські обов`язки і виконуючи їх. Громадянин може бути обмеженим в дієздатності у випадках, передбачених законом (наприклад, при психічному розладі). Дієздатність громадянина буває частковою (від 14 до 18 років) та повною (з 18 років) [15, 142].

IV. Загальна характеристика та види правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку

Загальна характеристика

Транспорт є джерелом підвищенної небезпеки. Підприємствоа всіх видів транспорту забов`язані забеспечувати безпеку життя і здоров`я людей, безпеку експляатаціїтранспортнихзасобав та охорону довкілля. Порушення правил безпеки таїть в собі небезпеку заподіяння шкоди людини або господдарським інтересам.

Безпека руху – це унормований процес руху, експлуатації транспортних засобів, що включає можливість заподіяння матеріальної або фізичної шкоди. Ці норми містяться в правилах експлуатації різних видів транспорту, транспортних кодексах (наприклад, Кодексі торгового мореплавства України), статутах (Статут залізниц України), правилах (Правила дорожнього руху України), інструкціях заводів-виготовлювачів тощо. Адміністративні правопорушення на транспорті поділяються залежно від виду транспорту, а за змістом це в основному порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на транспорті [12, 145].

Правопорушення – родове поняття. Яке означає кожну дію, яка порушує які-небудь норми права. Розрізняють цивільні (нанесення шкоди особі, майну громадянина вбо організації), адміністративне (порушення правил дорожнього руху), дисциплінарні проступки (прогул). Найбільш небезпечним видом є злочин, за який законом передбачена відповідна цивільна, адміністративна, дисциплінарна та кримінальна відповідальність [15, 474].

Адміністративна відповідальність – відповідальність фізичних та юридичних осіб за скоєння адміністративного правопорушення [15, 23].

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбаченно адміністративну відповідальність [15, 33].

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбаченна КпАП, наступає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собой у відповідно з чинним законодавством кримінальну відповідальність [11, Ст.9].

Адміністративна відповідальність наступає для тих осіб, які досягли до моменту скоєння адміністративного правопорушення шістьнадцятирічного віку [11, Ст.12].

Адміністративними правопорушеннями на різних видах транспорту, за які настає адміністративна відповідальність

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті;

порушення правил користування засобами залізничного транспорту;

порушення правил безпеки польотів;

порушення правил поведінки на повітряному судні;

порушення правил порушення правил міжнародних польотів;

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті;

порушення правил користування засобами морського транспорту;

порушення правил по охороні і порядку і безпеки руху на річному транспорті і маломірних суднах;

порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа;

порушення правил , що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (спору) для стоянки маломірних суден, правил користування засобами автомобільноо транспорту та електротранспорту (ст.109-119 КпАП).

До числа інших правопорушень, які а своєю природою є однозначними, але спрямовані на різні види діяльності, належать: порушення правил пожежної безпеки на транспорті (ст.120), а також порушення правил експлуатації транспортних засобів (ст.121, 128,133), правил проїзду залізничних переїздів (ст.123), правил дорожнього руху (ст.133, 134 КпКП) та ін.

За вчинення правопорушень на транспорті застосовуються такі адміністративні стягнення як попередження, штраф, оплатне вилучення,позбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність за пошкодження шляхів та порушення правил по утриманню шляхів

пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху , створення перешкод для руху та невжиття заходів для їх усунення (ст.139);

порушення Правил охорони магістральних трубопроводів (ст.138);

порушення правил, норм і стандартів при утримання шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (ст.140);



порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст.141);

порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст.141 КпАП).

Адміністративні стягнення за ці правопорушення – штрафи, а правопорушення,передбаченні ст.ст.141, 142 КпАП, — попередження або штраф, який накладається як на громадян, так і на посадові особи.

Адміністративна відповідальність у галузі зв`язку

обладання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозвілу;

порушення умов і правил, що регламентують діяльність у галузі зв`язку, передбачену ліцензіями;

порушення правил виготовлення, придбання, реалізації, встановлення, будівництва та експлуатації радіоелектронних засобівв і використування радіочастот;

порушення правил користування місцевим телефонним зв`язком;

порушення порядку та умов надання послуг зв`язку в мережах загального користування;

порушення правил охорони ліній і споруд зв`язку;

пошкодження телефонів;

порушення правил користування місцевим телефонним зв`язком;

порушення поряку та умов надання послуг зв`язку в мережахзагальноо користування;

використування засобів зв`язку з метою, що суперечитьінтересам держави, порушує ромадський порядок та посягає на честь і гідність громадян;

використання технічних засобів та обладнання, що застосовується в мережах зв`язку загального користування, без сертифіката відповідальності або без погодження з Адмиіністрацією зв`язку України (ст.ст.144-148 КпАП).

На винних у вчиненні цих правопорушень накладається штраф, а в разі вчинення правопорушень, передбачених ст.146 АпАП, застосовується, крім штрафу, й конфіскація технічних засобів і обладнання. Розглядати справи про адміністративні правопорушення та накласти адміністративні стягнення за порушення законодавства про зв`язок (ст.ст.144.145, 147-148, 188 КпАП) мають право начальник Державної інспекції електрозв`язку Адміністрації зв`язку України, начальники регіональних державних інспекції електрозв`язку [2,349-351].

V. Висновок

Питання про адміністративні правопорушення на транспоті, в галузі шляхового господарства та зв`язку залишається достатнім для продовження наукового дослідження, тому що охоплює не лише велику кількість нормативно-правових актів, а також різноманітність правопорушень, які виникають в результаті правовідносин при умовах розвитку нової держави в правовому і економічному відношенні.

Велике значення має не тільки вивчання цього питання в межах теорії, а й аналіз правопорушень, які відбуваються в реальному житті: виявлення причин, за якими виникають адміністративні правопорушення в галузі транспоту, шляхового господарства та зв`язку; взаємозв`зку з управлінням даними галузями; способів поліпшення ситуції. Для аналізу такого плану важливо мати статистичні данні, які на сьогоднішній день, нажаль, показують лише частину картини правопорушень, тому що частина бізнесу залишається нелегальною. Причиною тому є недоскональність законодавства, великі налоги, незахищенність малого підприємця та споживача; гальмом економічного розвитку вцілому і в наведених галузях є корупція.

Таким чином, для зменшення кількості адміністративних правопорушень в усіх інших галузях, потрібна, по-перше, зміна мислення та поведінки людей, починаючи з державного службовця і закінчуючі споживачев. Мається на увазі підвищення культурного, морального рівня. Цей процес змін займає великий проміжок часу і, скоріше, не має багато умов для розвитку в нашій країні, тому що базісом йому є моральне виховання внутрі сім`ї, та навчальних закладах. Іншим способом зменшення правопорушень є більш жорсткі санкції, особливо по відношенню до корупції, також зняття відповідальності з особи, яка дає хабарь, і залишення її лише за тими, хто його бере, інакше населення буде продовжувати підтримувати корупцію, боячись цієї відповідальності.

1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ

Правові засади управління паливно-енергетичним комплексом України.

Основними законодавчими актами, що встановлюють правові засади управління цим комплексом є:

Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання підприємств вугільної промисловості” від 21 1992 р.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання державних електроенергетичних підприємств” від 29 квітня 1993 р.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання державних підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення” 29 квітня 1993 р.

Закон України “Про енергозбереження” від 1 липня 1994 р.

Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1996 р.

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. зі змінами

Закон України “Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р.

Закон України “Про порядок списання заборгованості вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості України, що ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетними та державними цільовими фондами” від 17 січня 1997 р.

Закон України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р.

Закон України “Про видобування і переробку уранових руд” від 19 листопада 1997 р.

Закон України “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості вугледобувних, та шахтовуглебудівних підприємств міністерства вугільної промисловості України та гірничодобувних підприємств з підземного видобутку сировини Міністерства промислової політики України” від 20 листопада 1998 р.

Закон України “Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему” від 11 грудня 1998 р.

Закон України “Про нафту і газ” від 12 липня 2001 р.

Закон України “Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу” від 17 січня 2002 р. та ін.



2. Kлючовими суб’єктами державного управління паливно-енергетичним комплексом є Кабінет Міністрів України, галузеві міністерства і відомства: Міністерство палива та енергетики України і Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.До повноважень Кабінету Міністрів України, як вищого органу управління, належить виконання Законів України у сфері ПЕК, затвердження енергетичної політики та умов управління державними енергетичними активами, удосконалення системи управління ПЕК. До повноважень міністерств слід віднести безпосереднє державне управління у галузях відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України засад.Окремі повноваження щодо управління в енергетиці, пов’язані з розміщенням енергетичних об’єктів і формуванням соціально значимих тарифів, можуть делегуватися відповідним органам місцевого самоврядування.Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та суміжних ринків в електроенергетичній, газовій і нафтовій галузях здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) та Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (у сфері теплопостачання). Основним завданням Комісії є регулювання відносин між учасниками енергетичних ринків на засадах недискримінаційності та ефективності їх роботи.Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом:• формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування відповідних ринків;• формування цінової і тарифної політики на ринках, які перебувають у стані природної монополії та контроль за конкурентним ціноутворенням в галузях;• забезпечення рівних можливостей доступу споживачів на відповідні ринки;• запобігання монополізації та сприяння конкуренції на ринках, суміжних до ринків, які перебувають у стані природної монополії;• збалансування інтересів суб’єктів енергетичних ринків та споживачів товарів і послуг цих ринків;• захисту прав споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій та суміжних ринків щодо отримання товарів і послуг належної якості за економічно обґрунтованими цінами;• ліцензування діяльності учасників відповідних ринків і контролю за виконанням ліцензійних умов суб’єктами підприємництва.НКРЕ здійснює в установленому порядку перегляд умов ліцензування підприємницької діяльності із формуванням кваліфікаційних вимог до керівників підприємств, створює системи моніторингу ліцензованої діяльності, визначає механізм припинення дії ліцензій.Основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є: проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження; забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв; створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів; забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.Контроль за технічним станом об’єктів, режимами енергоспоживання, дотримання вимог безпеки здійснюють відповідні державні інспекції, а також відповідні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, функції і повноваження яких слід чітко регламентувати законами й іншими нормативно-правовими актами для того, щоб забезпечити баланс інтересів громадян, держави і власників енергетичних об’єктів.Основні напрями стратегічного розвитку енергозабезпечення регіонів країни, що підлягають розв’язанню органами місцевого самоврядування:Освоєння економічно досяжних регіональних (місцевих) покладів горючих копалин, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії, потенціалу енергозбереження та забезпечення розвитку власних децентралізованих джерел генерації електро– та теплоенергії з досягненням необхідного рівня енергетичної та екологічної безпеки;ліквідація дефіциту котельно-пічного палива для комунально-побутової сфери та населення;ліквідація та попередження виникненню монополізму та забезпечення справедливої конкуренції у сфері постачання енергетичних ресурсів регіональним споживачам та ін.Для реалізації зазначених напрямків розвитку місцеві (регіональні) органи розробляють та затверджують у встановленому порядку відповідні програми.Для належної організації державного управління регіональним енергозабезпеченням передбачається законодавче врегулювання повноважень та сфер відповідальності центральних та регіональних органів влади, органів місцевого самоврядування у питаннях економічного, технологічного та господарського управління загальнодержавними і регіональними системами енергозабезпечення.

3. ОСНОВНІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ У ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання в паливно-енергетичному комплексі є: 1) ліцензування.Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають:

діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;

постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;



зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами;

Також особливий порядок ліцензування діяльності підприємств у паливно-енергетичному комплексі встановлено законом «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії». Вона встановлює, що ліцензуванню підлягає діяльність підприємств у сферах:

переробки уранових руд;

перевезення радіоактивних матеріалів;

переробки, зберігання радіоактивних відходів;

виробництво джерел іонізуючого випромінювання;

використання джерел іонізуючого випромінювання;

підготовка персоналу для експлуатації ядерної установки (за переліком посад та спеціальностей який визначається Кабінетом Міністрів України);

підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання.

будівництва та введення в експлуатацію ядерної установки;

будівництва сховища для захоронення радіоактивних відходів;

на експлуатації ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів;

зняття з експлуатації ядерної установки;

закриття сховища для захоронення радіоактивних відходів.

На мою думку ліцензування було і залишається одним із основних видів регулювання діяльності у сфері паливно-енергетичного комплексу, оскільки дає змогу сприяти застосуванню в виробництві передові технології. Шляхом встановлення відповідних ліцензійних умов. В разі порушень держава може анулювати ліцензію, тим самим сприяти залучення більш технічно оснащених підприємств для здійснення господарської діяльності у сфері паливно-енергетичного комплексу.2) сертифікація та стандартизаціяПевні стандарти встановлюються державою з метою забезпечення нормального екологічного середовища. Так ЗУ «Про альтернативні джерела енергії» визначає, що метою стандартизації у сфері альтернативних джерел енергії є розроблення нормативних документів для забезпечення на об’єктах альтернативної енергетики: додержання вимог екологічного законодавства щодо забезпечення охорони довкілля, захисту життя і здоров’я людей; застосування обладнання належної якості; додержання санітарно-гігієнічних вимог та правил; додержання вимог та виконання правил безпеки праці і здоров’я людини відповідно до законодавства.З цього робимо висновок, про мету стандартизації в Україні. 3) регулювання цін і тарифів.Оскільки джерела енергії знаходяться у державній власності, а процес приватизації не завершено до кінця, тому саме вона займається встановленням цін і тарифів на споживання. Так держава встановлює, згідно Закону України «Про газ (метан) вугільних родовищ», тарифи на:

транспортування природного, нафтового газу та газу (метану);

вугільних родовищ магістральними трубопроводами; 

транспортування природного, нафтового газу та газу (метану)

вугільних родовищ розподільними трубопроводами; 

постачання природного газу та газу (метану) вугільних родовищ;

за регульованим тарифом; 

закачування, зберігання та відбір природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; 

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

Також встановлення тарифів регламентується ЗУ «Про альтернативні види енергії»: встановлення тарифів на електричну енергію, вироблену на об’єктах альтернативної енергетики, а також на теплову енергію, видобуту з альтернативних джерел.27 грудня 2008 року КМУ видана «Про реєстрацію цін на окремі види продукції», що також встановлює певні норми з регулювання цін та тарифів. Для моніторингу цінової ситуації на ринку гірничошахтного обладнання, будівельних матеріалів, нафтопродуктів, гірничорудної, вугільної і металургійної продукції та врахування його результатів під час використання коштів державного бюджету та державних підприємств.