ТЕМА 10,11

ТЕМА 10. РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Питання до обговорення:

Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики України.

Європейський вибір був зроблений Україною одразу з проголошенням державної незалежності. Національна самоідентифікація як європейської держави була задекларована ще 5 грудня 1991 р. у “Зверненні до парламентів і народів світу” у зв’язку з підтвердженням на референдумі Акту проголошення незалежності України.1 Законодавче закріплення європейська мета отримала в схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою основних напрямах зовнішньої політики України2, в яких зазначалось, що укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом – до повного членства в цій організації. (Одразу варто зауважити, що у цьому випадку й часто у засобах масової інформації термін “асоційоване членство в ЄС” вживається помилково, оскільки стосовно відносин із третіми країнами (не членами організації) такої форми членства установчі договори Європейського Союзу не передбачають, а мова йде про встановлення відносин асоціації, як особливої форми поглибленого співробітництва з Європейським Союзом).

Тема європейської інтеграції знаходиться в центрі уваги вітчизняних науковців, чиї ідеї щодо місця і ролі України в сучасній Європі склали основу Стратегії інтеграції до Європейського Союзу 1998 р. Здійснений українськими вченими аналіз євроінтеграційних процесів дозволив визначити практичні кроки зі створення передумов набуття членства в ЄС, що їх було викладено в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

Парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (2012 р.) і підписання якої ми очікуємо на саміті Європейського Союзу в Вільнюсі у листопаді 2013 р., знаменує собою початок нового етапу взаємин України і наднаціонального інтеграційного утворення. Угода про асоціацію як безумовний пріоритет євроінтеграційної політики нашої держави є орієнтиром у відносинах Україна – ЄС. У цьому контексті слід зауважити, що асоційоване партнерство виходить далеко за межі простого регулювання торговельних відносин і стосується тісної економічної співпраці та широкомасштабної фінансової допомоги країні, з якою ЄС уклав таку угоду відповідно до ст. 217 Договору про функціонування ЄС. Встановлення преференційних відносин і відповідна гармонізація законодавства асоційованих держав із правом Євросоюзу є центральним елементом асоціації, хоча й сама Угода про асоціацію закладає інституційні засади співпраці фактично в усіх сферах взаємного інтересу. Ця угода може зіграти роль каталізатора внутрішніх реформ, успішна реалізація яких наблизить Україну до вступу в ЄС. Це вимагатиме від української сторони активної позиції задля того, аби використати переваги, що надаватиме Угода.

Отже, нині Україна стоїть на рубіжній лінії, перетин якої означатиме перехід до нової якості відносин з ЄС – перехід від партнерства до асоціації. Угода про асоціацію з ЄС включно з поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) є документом стратегічного значення для розвитку України. Угода закладає нову основу для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, яка підкріплюватиметься потужною інституційною базою і відповідатиме європейським очікуванням українців. Хоча, як слушно зазначає О. Стрельцова, “договірна практика ЄС свідчить, що між укладанням із третьою країною угоди про асоціацію та отриманням такою країною статусу кандидата у повноправні члени цього міждержавного об’єднання немає прямого правового зв’язку. Тобто асоціація може бути як сходинкою до членства в ЄС, так і його альтернативою”3. Проте послідовна й ефективна імплементація її механізмів має створити міцний базис подальшого сталого політичного та економічного розвитку нашої держави, основу стратегії реформування усіх ключових сфер і впровадження європейських стандартів з метою підвищення якості життя населення України, захисту фундаментальних прав особи. В основі політичної асоціації закладено зближення позицій України та ЄС з усіх питань міжнародного порядку денного, забезпечення безпосередньої участі України в політиках, агенціях та програмах ЄС, спільність дій з метою забезпечення інтересів національної безпеки Української Держави. Таким чином, політична асоціація України з Європейським Союзом спрямована на посилення європейських позицій України і на виконання пріоритетних стратегічних завдань зовнішньої та внутрішньої політики України. З огляду на це особливої важливості набуває питання вибору інструментів практичної реалізації Угоди про асоціацію, або змістовного наповнення відносин, в тому числі в рамках спільних органів, які передбачені цією Угодою. Наділення органів асоціації компетенцією приймати обов’язкові для сторін рішення підвищить ефективність їх діяльності в контексті асоціативних відносин. Через це можуть бути вирішені два принципово важливих питання розширеної взаємодії між Україною та ЄС: Україна отримає можливість брати участь у прийнятті рішень в євроінтеграційній спільноті в тих сферах, які становлять для нас безпосередній інтерес; з іншого боку посилиться рівень залучення Євросоюзу до здійснення перетворень в Україні.

Угода про асоціацію України з Європейським Союзом – головний пріоритет зовнішньої політики нашої держави

Формула економічної інтеграції передбачає створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС на основі чотирьох свобод (вільного руху товарів, капіталів, послуг і працівників), спрямованої на поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу. У майбутньому Угода про асоціацію та її торговельна частина, які передбачають широкомасштабну адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, мають стати запорукою не лише для подальшого відкриття ринків, але й для утвердження в Україні стабільного та привабливого бізнес-середовища.

Продовження візового діалогу, зафіксоване в Порядку денному асоціації, передбачає перспективу відміни віз для громадян України, хоча для цього необхідно виконати певний перелік умов, пов’язаний з безпекою документів (біометричні паспорти), протидії нелегальній міграції, забезпеченням громадського порядку та безпеки в Україні, а також виконанням зобов’язань у сфері зовнішніх відносин.

Серед актуальних питань, які є спільними для інтересів нашої держави та ЄС, перше місце за важливістю посідає енергетична безпека, роль якої останнім часом суттєво зросла. У час, коли енергетичні ресурси стали одним з найефективніших методів просування геополітичних інтересів окремих країн, питання стабільності їх поставок займає перше місце у порядку денному багатьох країн Європи. Україна, яка є на сьогодні головним транзитером російського газу до країн ЄС, зацікавлена в підтримці своєї репутації як надійного постачальника-транзитера ЄС у цій царині. Приєднання України до Європейського Енергетичного співтовариства, що відбулося 24 вересня 2010 року, вимагає від українського уряду комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в Угоді про асоціацію.

Важливе значення у відносинах ЄС та України має безпековий вимір співробітництва. Сенс входження України до колективних структур безпеки на Європейському континенті полягає в тому, щоб бути активним учасником європейської безпеки та мати реальні безпекові гарантії. Україні важливо реагувати на ерозію міжнародно-правових механізмів гарантування безпеки та брак надійних гарантій міжнародної безпеки нашої держави, що ставить її у ситуацію вакууму безпеки4. З огляду на це вважаємо, що завданням розвитку сучасної вітчизняної міжнародно-правової доктрини стосовно участі в міждержавних союзах є ґрунтовне наукове опрацювання покращення моделі забезпечення безпекової складової політики нашої держави.

Розглядаючи пріоритетні напрямки доктрини міжнародного права України стосовно міждержавних союзів, додамо, що євроінтеграційна політика – чи не єдиний напрям зовнішньої політики України, що має ознаки сталості й неперервності. Без перебільшення можна зазначити, що становлення сучасної України упродовж останніх 20-ти років відбувалося під помітним впливом ідеї європейської інтеграції. Український шлях до Європи – складний і неординарний, тому здебільшого не витримує порівнянь та аналогій, але тим він і цінний5.

Євроінтеграційний процес передбачає здійснення глибоких перетворень в Українській Державі, утвердження в ній демократії та верховенства права, модернізацію політичної системи задля захисту прав людини, формування цілісної демократичної ідентичності українського суспільства, поширення сучасних технологій політичного й економічного менеджменту, закріплення України як конкурентоспроможного гравця на світових ринках. Сила Європейського Союзу полягає у привабливості та зрозумілості його спільних цінностей та ідей. Партнерство між Україною та ЄС, як відомо, повинно ґрунтуватися на спільних цінностях та інтересах, чинниках підтримки миру, стабільності й процвітання в Європі. Оптимальний шлях до безпечного світу пролягає через зміцнення довіри на основі таких спільних цінностей.Повноцінна інтеграція України в європейський політичний, правовий, економічний і гуманітарний простір – це реалізація національних інтересів. Тому міжнародно-правова наукова доктрина і прийняті на її базі документи чітко декларують, що європейська інтеграція є головним пріоритетом української зовнішньої політики.

* * *Певний внесок у формування та реалізацію євроінтеграційної міжнародно-правової доктрини України здійснює упродовж уже 10 років, створена однією із перших у державі, кафедра європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, яка здобула у цій сфері заслужений авторитет серед вітчизняних і європейських центрів міжнародного та європейського права.У рамках відповідних спеціалізацій, які користуються особливою популярністю в студентів, та науково-дослідних тем кафедра європейського права проводить значну навчальну, наукову, експертно-аналітичну, нормо- проектувальну й інформаційну роботу в сфері реалізації стратегії інтеграції України з Європейським Союзом.

Михайло Микієвич,професор, завідувач кафедрою європейського права

Раз НАТО, значить НАТО. 

Нехай не дивуються адепти «русского міра», але НАТО — напевно єдина міжнародна організація, інтеграція до якої для України не матиме жодних негативних наслідків. Смішно казати, але асоціація з Євросоюзом чи навіть вступ в ЄС таким похвалитися не може, тут все-таки певний негатив існує. 

У чому краса НАТО? 

По-перше, в тому, що це найсильніший військовий блок на планеті. Його принцип «один за всіх — і всі за одного» не залишає жодних шансів третім агресорам на окупацію хоч квадратного метра території члена цієї Організації. Якщо б Україна була членом НАТО, після кримських подій об’єднана НАТОвська армія вже б добивала гадів десь на околицях Москвабаду. А так — маємо, що маємо.  

По-друге, всі рішення там приймаються одноголосно. Тобто, навіть якщо всі члени Альянсу будуть «за», а тільки один буде «проти», то, (в теорії), рішення прийнято не буде. Таким чином, кожен член альянсу (чи це великі США, чи маленький Люксембург) має право вето, що є потужним геополітичним важелем. Гірко казати, але цей принцип відчула на собі Україна, коли в 2008 році не одержала План Дій щодо членства через непідтримку такого рішення кількома членами Альянсу, хоча подавляюча більшість тоді була «за». І один цікавий факт. Перша країна в світі по рівню життя — Норвегія — є членом НАТО і не є членом ЄС. 

Задачі та умови реалізації геоекономічної політики України.

Геоекономічні тенденції: висновки для державної політики України до 2020 року

В аналітичній записці “Геоекономічні тенденції: висновки для державної політики України до 2020 року” УІПП аргументує, що Україна приречена на природне обмеження у можливостях сталого розвитку через високу залежність від зовнішньої торгівлі та її низьку диверсифікованість. З огляду на поточні тенденції, 2020 року українська економіка буде ще вразливішою до зовнішніх шоків ніж зараз. Україна досі не завершила реформ, які вже стали історією для більшості країн з перехідною економікою: пенсійної, земельної, регуляторної, судової. Відмова від цих реформ або їх профанація зараз, можуть коштувати втрати економічного суверенітету України вже за десять років.

Автори дослідження вбачають три основні сценарії розвитку економіки України впродовж наступних 10 років:

1) базовий “український”, що виходить з подальшої незмінності основного вектору економічного розвитку та не передбачає суттєвих політичних, а відповідно і структурних зрушень;

2) песимістичний “білоруський”, що передбачає значне посилення державного впливу на економічні процеси, а також формування економічної політики виходячи в першу чергу з міркувань політичної, а не економічної доцільності;

3) оптимістичний “грузинський”, що ґрунтується на впровадженні низки реформ в сфері державного управління й економіки, спрямованих на радикальне поліпшення умов для ведення бізнесу, та демонструє можливості швидкого піднесення, які надають перехідним пострадянським економікам дерегуляція та лібералізація, перетворені з гасел на послідовні політичні рішення.

Економічний суверенітет України є цієї ставкою, яку їй доведеться розігрувати в глобальній економічні грі впродовж наступного десятиріччя. Зберегти його, а також уникнути загроз та використати можливості, які створюватимуть геоекономічні мегатренди, Україні дозволить реалізація наступних пріоритетів державної політики:

· Реформа системи державного управління, спрямована на утвердження адміністративної виконавчої вертикалі, та забезпечення безумовного залучення усіх зацікавлених сторін до формування державної політики;

· Лібералізація та дерегуляція економіки, що перетвориться з гасел на послідовну державну політику та ґрунтуватиметься на принципі: “брати менше щоб збирати більше”;

· Перегляд соціальної ролі держави, що полягатиме у відмові від завищених та нереалістичних соціальних зобов’язань, та приведенні її у відповідність до реалій ринкової економіки;

· Завершення секторних реформ, що є не запорукою економічного успіху, а лише необхідною умовою конкурентоздатності ключових секторів української економіки у світі 2020 року;

· Активна торгівельна інтеграція на євразійському просторі, де активна участь в торговельних інтеграційних проектах з ЄС, СНД, а також країнами Далекого Сходу є не альтернативними векторами розвитку, а як невід’ємними складовими реалізації транзитного та економічного потенціалу країни.

Пріоритетні напрями реалізації економічної політики

Продовжуючи розпочаті реформи з метою активізації позитивних перетворень в країні, пріоритетними напрямами реалізації в 2013-2014 роках економічної політики є підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату, підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення, забезпечення розвитку високотехнологічних секторів економіки, стимулювання перетворень у стратегічних галузях та збільшення обсягу експорту товарів вітчизняного виробництва.

Підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату

Національна економіка повинна зайняти достойне місце у конкурентному глобальному ринку. Це єдиний шлях для підвищення рівня добробуту громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. Тому, ключовими завданнями Уряду є якнайширше залучення інвестицій для створення сучасного виробництва, впровадження нових знань, технологій і принципів управління, підвищення рівня зайнятості.

Урядом вже здійснено заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату та бізнес-середовища, в тому числі дерегуляції підприємницької діяльності.

Підтвердженням ефективності і високих темпів проведення реформ є позитивна оцінка іноземних експертів.

Так, Україна у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012-2013 роки поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція України підвищується другий рік поспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009-2010 роках) і досягла докризового рівня.

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значно відстає від розвинутих держав.

Позиція України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності у 2001-2012 роках

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки.

Тому, проведення реформ необхідно продовжувати.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату завдання державної політики на 2013-2014 роки повинні передбачати як заходи з дерегуляції, так і заходи із забезпечення макроекономічної стабільності.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

забезпечення оптимального рівня інфляції, який не перешкоджатиме економічному розвитку країни;

стимулювання здійснення інвестиційних операцій в національній валюті;

забезпечення збалансованості державних фінансів з реальними можливостями національної економіки;

забезпечення фінансової стабільності;

детінізація економіки;

зниження адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва;

зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність;

стимулювання реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки, у тому числі шляхом спрямування коштів на здійснення видатків капітального характеру;

{Абзац сімнадцятий підрозділу із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 459 від 03.07.2013}

утворення державного банку розвитку з метою стимулювання та підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізація інвестиційних та інноваційних проектів, залучення довгострокових зовнішніх інвестицій в національну економіку;

стимулювання інвестиційної активності суб’єктів малого підприємництва.

Підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення

Україна належить до держав з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом. Проте у структурі національної економіки переважають галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку.

Протягом 2012 року на розвиток промисловості негативно впливала несприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура, яка характеризувалася зниженням попиту та низхідною ціновою динамікою на товари вітчизняного виробництва на зовнішньому ринку. З огляду на високий рівень експортоорієнтованості вітчизняного виробництва та підвищення вартості енергоносіїв погіршилося фінансово-економічне становище промислових підприємств і, як наслідок, знизилися темпи промислового виробництва в цілому по Україні.

Разом з тим вітчизняний гірничо-металургійний комплекс характеризується високим рівнем зносу основних фондів (металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів — 59 відсотків, добування вугілля, лігніту і торфу — 49,6 відсотка, металевих руд — 41,6 відсотка), а також використанням застарілих ресурсо- та енерговитратних технологій. В структурі виробництва вітчизняних металургійних підприємств основну частку становить ординарний металопрокат рядових марок сталі. Близько 80 відсотків продукції гірничо-металургійного комплексу експортується, що забезпечує 40 відсотків валютних надходжень в країну.

Металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів є однією з основних складових частин гірничо-металургійного комплексу країни. На підприємствах цієї галузі у 2012 році зайнято близько 11,7 відсотка загальної кількості працюючих у промисловості. Обсяг реалізованої продукції у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів становив 18,8 відсотка загального обсягу промислової продукції, а енергоємність галузі на 30 відсотків перевищує світові аналоги.

Недостатня розвинутість внутрішнього ринку металопрокату та висока частка експорту продукції гірничо-металургійного комплексу призводить до виникнення ризиків залежності вітчизняної металургії від зовнішньої кон’юнктури.

Хімічна та нафтохімічна промисловість охоплює близько 200 взаємопов’язаних виробництв із значною номенклатурою продукції, виробляє сировину та конструкційні матеріали.

У хімічній та нафтохімічній промисловості частка прибуткових підприємств за 2011 рік становила 64,2 відсотка, за дев’ять місяців 2012 року (крім малих підприємств) — 68,6 відсотка. Ступінь залежності від імпорту сировини становить 75 відсотків, при цьому експортується 70 відсотків виробленої продукції. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості реалізують близько 7,4 відсотка загального обсягу продукції промисловості.

Легка промисловість найбільше постраждала від експансії імпорту, зокрема дешевого одягу та взуття. Частка вітчизняної продукції на внутрішньому ринку становить близько 20 відсотків.

Отже, існує значний потенціал для імпортозаміщення.

Порівняно із зазначеними галузям агропромислове виробництво в цілому можна оцінити позитивно. Протягом останніх років у агропромисловому секторі України відбулося ряд позитивних зрушень, зокрема:

за 2010-2012 роки збільшився обсяг виробництва валової продукції сільського господарства на 12,7 відсотка, харчової промисловості — на 4,2 відсотка;

забезпечено суттєве зростання валового збору зерна насамперед за рахунок збільшення врожайності культур, середньорічне виробництво зерна становило протягом 2010-2012 років понад 47 млн. тонн, що на 4,5 млн. тонн більше порівняно з 2007-2009 роками;

подолано негативну тенденцію у галузі тваринництва, обсяг валової продукції тваринництва збільшився протягом 2010-2012 років на 8,7 відсотка, забезпечено у 2012 році збільшення обсягу виробництва молока, зростання поголів’я свиней і птиці, а також зупинено скорочення поголів’я великої рогатої худоби;

розпочато активну розбудову виробничої інфраструктури в аграрному секторі насамперед тваринницьких ферм та комплексів, оптових ринків сільськогосподарської продукції;

зберігається позитивне сальдо зовнішньої торгівлі агропромислового комплексу.

У 2010-2012 роках збільшення реальних наявних доходів населення та підвищення платоспроможності за рахунок зростання заробітної плати в умовах збереження стабільності на грошово-кредитному та валютному ринку дало змогу активізувати внутрішній споживчий ринок і закріпити тенденцію позитивної динаміки роздрібного товарообороту, що сприятиме розвитку внутрішнього ринку.

Оборот роздрібної торгівлі становив у 2012 році 804,3 млрд. гривень, що у порівнянних цінах на 15,9 відсотка більше, ніж у 2011 році. У структурі обороту роздрібної торгівлі частка організованих та неформальних ринків становить 31,1 відсотка.

В умовах збільшення обсягу споживання та насичення ринку продукцією проблемою залишається надходження в торговельну мережу значної кількості неякісних, фальсифікованих та небезпечних для життя і здоров’я людей товарів. Протягом останніх років проводилася робота із створення адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи ринкового нагляду, що є одним з пріоритетних завдань у сфері торгівлі.

Разом з тим зростаючий споживчий попит на товари нехарчової групи задовольняється переважно за рахунок імпорту.

Тому, намагання переломити таку ситуацію на користь вітчизняного виробництва не тільки буде стимулювати виробників збільшувати кількість робочих місць, забезпечувати підвищення рівня добробуту громадян, але і сприятиме тому, щоб капітал і кошти залишалися в країні.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

створення умов для проведення модернізації, технічного переоснащення, перепрофілювання діючих та відкриття нових підприємств;

створення умов для збільшення обсягу виробництва підприємств легкої промисловості;

удосконалення нормативно-правової бази, що регулює торговельну діяльність;

розширення мережі стаціонарних торговельних об’єктів, які відповідатимуть європейським та світовим стандартам;

недопущення надходження на ринок України медичної продукції, що не відповідає встановленим вимогам щодо безпечності;

здійснення ринкового нагляду та заходів щодо інформування органів державного ринкового нагляду та споживачів про виявлену небезпечну продукцію;

стимулювання впровадження інноваційних технологій у рослинництві з метою імпортозаміщення;

забезпечення державної фінансової підтримки та запровадження механізму заохочення придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва для формування сучасної техніко-технологічної бази агропромислових підприємств;

стимулювання вітчизняних товаровиробників до впровадження інноваційних технологій, модернізації та будівництва об’єктів агропромислового комплексу з метою збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та поступового імпортозаміщення, підвищення якості та конкурентоспроможності продуктів переробки продукції вітчизняного виробництва;

стимулювання розвитку виробництва продуктів дитячого харчування, в тому числі молочних, м’ясних, рибних та плодово-ягідних продуктів дитячого харчування, з метою задоволення попиту внутрішнього ринку;

формування позитивних довгострокових очікувань товаровиробників шляхом забезпечення цінової стабільності ключових аграрних ринків;

організація виробництва біоетанолу на потужностях спиртових та цукрових заводів;

збільшення обсягу експорту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів;

врегулювання питання оренди внутрішніх водойм, відтворення водних біоресурсів, утримання біоресурсів для підвищення якості об’єктів аквакультури;

стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільськогосподарської кооперації та розвиток виробництва у господарствах населення;

забезпечення розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь, управління водними ресурсами, захист від шкідливої дії вод.

Розвиток високотехнологічних перспективних секторів

В Україні в основному вичерпані можливості інерційного зростання, що підтверджено зниження зовнішнього попиту та збільшенням обсягу імпорту товарів. Це спричинено глибокими структурними диспропорціями — значна частка виробництва є технічно та технологічно відсталою з високим ступенем зношеності основних фондів, низьким рівнем використання виробничих потужностей, високою енерго- та ресурсоємністю, відсутністю або низьким рівнем впровадження інновацій. При цьому не використовується значна частина науково-технічного потенціалу.

Машинобудівний комплекс України є однією з найбільш важливих, потужних і перспективних галузей промисловості, яка забезпечує технічне оснащення, комплексну механізацію та автоматизацію процесів виробництва.

У машинобудуванні зосереджено майже 15 відсотків вартості основних засобів та понад 21 відсоток загальної кількості найманих працівників промисловості (без малих підприємств) (понад 585 тис. осіб у 2012 році).

Машинобудівні підприємства виготовляють на сьогодні близько 3,5 тис. найменувань машин та обладнання, у тому числі близько 2 тис. модернізованих та понад 500 нових моделей машин та обладнання для агропромислового комплексу. Технічні засоби, що виготовляються або можуть виготовлятися, дають змогу механізувати до 85 відсотків робіт у сільському господарстві.

Експорт продукції машинобудування становить 53 відсотки обсягу реалізованої продукції галузі. Продукція експортується до 74 країн світу. При цьому експорт до країн СНД становить 90,8 відсотка загального обсягу експорту, в тому числі до Російської Федерації — 68,2 відсотка загального обсягу експорту (75,1 відсотка експорту до країн СНД).

Авіабудівна галузь є стратегічно важливою для України і однією з базових галузей національної економіки.

За результатами роботи у 2011 році підприємства на 20 відсотків, або 3,41 млрд. гривень, збільшили обсяг виробництва основних видів продукції.

За останні три роки підприємствами авіабудування виготовлено та передано замовникам 19 літаків. Державним підприємством “Антонов” укладено контракт на виготовлення 47 літаків Ан-148 та їх модифікацій для іноземних замовників.

Продовжується виконання контракту державним підприємством “Завод 410 цивільної авіації” щодо ремонту літаків Ан-32 для військово-повітряних сил Індії.

Досягнуто принципової згоди з Російською Федерацією щодо відновлення спільного виробництва літака Ан-124 “Руслан” та закінчення робіт з розроблення та виробництва літака Ан-70.

Прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про розвиток літакобудівної промисловості” щодо державної підтримки збуту авіаційної техніки вітчизняного виробництва”, виконання якого сприятиме здешевленню авіаційної техніки для авіакомпаній та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних авіакомпаній.

В Україні розвивається конкурентоспроможна космічна галузь. За останні три роки виготовлено і реалізовано продукції на суму більш як 9,5 млрд. гривень. При цьому 62 відсотки загального обсягу виробництва становить ракетно-космічна продукція. Експортовано продукції на 6 млрд. гривень, що становить понад 60 відсотків загального обсягу виробництва.

За результатами діяльності підприємств космічної галузі за 2012 рік темпи збільшення обсягів товарної продукції становлять 119,2 відсотка, а обсягів реалізованої продукції — 118,7 відсотка.

За результатами роботи у 2011 році обсяг виробництва основних видів продукції підприємств оборонно-промислового комплексу збільшився на 4,8 відсотка, а загальний обсяг реалізованої продукції — на 1,8 відсотка порівняно з 2010 роком. Частка експорту продукції, виготовленої підприємствами оборонно-промислового комплексу в 2010 році, становила 67 відсотків. У 2011 році обсяг експорту продукції таких підприємств та її відсоткова частка практично не змінилися.

Фармацевтичний сектор має значний потенціал для подальшого розвитку. Обсяг реалізованої фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку за останні 10 років збільшився у 3,6 раза (з 724,8 млн. доларів США в 2002 році до 3,36 млрд. доларів США в 2011 році) із середньорічними темпами зростання близько 15 відсотків.

Частка 20 українських фармацевтичних підприємств становить на фармацевтичному ринку України 25,7 відсотка в грошовій і 53,2 відсотка в товарній формі. В Україні наявні ресурси для активізації розвитку соціально-економічного, науково-дослідного (інноваційного) та експортного потенціалу вітчизняної фармацевтичної галузі.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

забезпечення розвитку конкурентоспроможного автомобілебудування;

проведення модернізації та технічного переоснащення підприємств сільськогосподарського машинобудування і налагодження виробництва інноваційної сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості та сільськогосподарських підприємств;

забезпечення сталого функціонування та розвитку авіабудівної галузі;

забезпечення реалізації програм та проектів розвитку в сфері космічної діяльності, в тому числі створення космічного ракетного комплексу “Циклон-4” та Національної системи супутникового зв’язку;

забезпечення комплексної державної підтримки розвитку пріоритетних високотехнологічних галузей;

розроблення та впровадження новітніх технологій, спрямованих на розвиток внутрішнього виробництва та інноваційної економіки;

забезпечення розвитку суднобудування шляхом підвищення конкурентоспроможності підприємств;

формування раціональної структури оборонно-промислового комплексу;

визначення стратегії розвитку фармацевтичної галузі та реалізація державної політики імпортозаміщення у галузі. Підвищення якості та забезпечення доступності медичної допомоги шляхом переоснащення медичних закладів та розвиток інфраструктури.

Структурні реформи у стратегічних секторах

Ефективне функціонування реального сектору економіки та вирішення питань соціального розвитку неможливе без розв’язання системних проблем, що накопичилися у стратегічних секторах, зокрема державному секторі економіки, інфраструктурі та зв’язку, паливно-енергетичному комплексі, житлово-комунальному господарстві, будівництві.

Державний сектор становить значну частку національної економіки (37 відсотків валового внутрішнього продукту) та відіграє важливу роль в її реальному секторі. За результатами оцінки Мінекономрозвитку управління державним майном близько 60 відсотків суб’єктів господарювання є неефективним.

Сучасні світові тенденції розвитку економіки свідчать про постійне підвищення вимог до якості транспортних послуг та послуг зв’язку, розширення їх переліку, забезпечення безпеки та екологічності перевезень.

Водночас рівень транспортного обслуговування економіки і населення на сьогодні є нижчим, ніж у розвинутих державах світу. Потребує оновлення більша частина комунального транспорту та рухомого складу залізничного транспорту, що може бути забезпечено за рахунок продукції вітчизняного виробництва.

За останні два роки у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу на розвиток інфраструктури спрямовані значні обсяги інвестиційних ресурсів, що сприяло підвищенню України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012-2013 роки за рівнем якості інфраструктури на шість позицій — до 65 місця серед 144 держав світу.

Паливно-енергетичний комплекс виконує завдання із забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв і сировинними ресурсами для задоволення потреб промисловості. Паливно-енергетичний комплекс задовольняє потреби України у первинних паливно-енергетичних ресурсах приблизно на 47 відсотків. Потреби в електроенергії задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва, але значна залежність від імпорту нафти, газу та ядерного палива негативно впливає на стан енергетичної безпеки держави і створює напругу в економіці, соціальній та політичній сферах.

Протягом останніх трьох років основний акцент розвитку паливно-енергетичного комплексу зосереджений на зниженні енергетичної залежності держави, створенні умов для впровадження енергозберігаючих технологій та значного заощадження енергоресурсів.

На сьогодні житлово-комунальне господарство залишається однією з найслабкіших ланок національної економіки.

Так, дві третини основних засобів вичерпали строк експлуатації, втрати теплової енергії та питної води у зовнішніх мережах становлять 60 відсотків, а теплової енергії в житловому фонді перевищують 30 відсотків. Питомі витрати енергоресурсів більш як у 2,5 раза вищі, ніж у країнах Європи, кількість аварій за останні 10 років збільшилася майже у 5 разів.

У цілому житлово-комунальне господарство працює збитково. Наявність значних обсягів заборгованості за надані послуги зумовлює незадовільний фінансовий стан галузі. Головною причиною є відставання у впровадженні ринкових відносин та оновленні основних фондів і технологій, значний рівень монополізації в галузі.

Без рішучих та швидких змін у житлово-комунальному господарстві ця галузь буде гальмувати подальший розвиток інших галузей економіки.

Активізація будівельної галузі має сприяти підвищенню попиту на продукцію суміжних галузей і частковій переорієнтації експортної продукції, на яку знижується попит на зовнішньому ринку, на внутрішній ринок.

Протягом 2010-2012 років Урядом вжито системних заходів до відновлення темпів розвитку будівельної галузі. Зокрема, прийнято Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”, яким значно спрощено дозвільні процедури у будівельній сфері. Так, суттєво скорочено перелік документів, що подаються суб’єктами господарювання для отримання дозволів на виконання будівельних робіт, значна кількість будівельних робіт розпочинається за декларативним принципом.

Удосконалення містобудівної дозвільної системи у 2012 році сприяло збільшенню кількості об’єктів будівництва майже в 2,5 раза (понад 112 тис. об’єктів).

У 2012 році в експлуатацію введено 10,7 млн. кв. метрів загальної площі житла, що на 14,2 відсотка більше, ніж у 2011 році.

Проте існуючі темпи житлового будівництва недостатні для розв’язання проблеми забезпечення населення житлом насамперед громадян, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства. Середня забезпеченість житлом населення України у 2011 році становила 23,5 кв. метра загальної площі на одну особу.

На кінець 2011 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1 млн. 84 тис. сімей та одиноких громадян. Отримали житло протягом 2011 року понад 7 тис. сімей та одиноких громадян, або 0,7 відсотка тих, що перебувають на обліку.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

проведення приватизації державного майна з урахуванням принципів відкритості і прозорості, створення умов для ефективного розвитку підприємств після приватизації;

удосконалення стратегічного планування розвитку суб’єктів господарювання державного сектору економіки;

забезпечення розвитку залізничного транспорту;

залучення державних та інвестиційних коштів для реалізації інфраструктурних проектів;

оновлення рухомого складу (парку пасажирських автобусів, міського електричного, морського та річкового транспорту);

будівництво, реконструкція та ремонт 7584,5 кілометра автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення, у тому числі з використанням механізму державно-приватного партнерства;

забезпечення розвитку зв’язку;

модернізація та будівництво об’єктів електроенергетики та збереження державної частки в підприємствах, що мають стратегічне значення для держави;

забезпечення розвитку електроенергетики;

реформування нафтогазової галузі, формування ефективної нормативно-правової бази щодо розвідки і видобутку вуглеводнів, у тому числі на умовах розподілу продукції;

оптимізація структури шахтного фонду, перегляд принципів субсидіювання вугільної галузі та підвищення ефективності діяльності підприємств;

зниження енергоємності валового внутрішнього продукту та оптимізація структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщення традиційних видів палива енергоресурсами, виробленими з відновлюваних джерел енергії, та альтернативними видами палива;

виконання пріоритетних програм будівництва;

здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунального господарства, задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів;

будівництво та реконструкція об’єктів соціальної сфери.

Збільшення обсягів експорту товарів вітчизняного виробництва та послуг

Стратегічним напрямом діяльності також повинен стати активний пошук нових перспективних ринків збуту продукції вітчизняного виробництва, а також стимулювання і максимальна підтримка її реалізації українськими виробниками незалежно від форми власності на світовому ринку.

У післякризовий період (2010-2011 роки) внаслідок активізації зовнішнього попиту на товари вітчизняного виробництва та поступового виходу з кризи національної економіки значно збільшилися обсяги як експорту, так і імпорту.

Проте залишаються значні диспропорції у структурі експорту та імпорту товарів. Так, у експорті залишилося домінування товарів сировинної спрямованості, зокрема за підсумками 2012 року частка недорогоцінних металів та виробів з них у структурі експорту становила 27,5 відсотка, продукції сільського господарства та харчової промисловості — 26 відсотків, мінеральних продуктів — 11,1 відсотка та невелика питома вага товарів з високою доданою вартістю (продукція машинобудування — 19,3 відсотка). В імпорті товарів значну питому вагу становлять мінеральні продукти — 32,5 відсотка та товари з високою доданою вартістю (продукція машинобудування — 26,4 відсотка).

У 2012 році зберігалася тенденція до підвищення показників зовнішньої торгівлі, однак їх темпи були значно нижчими, ніж у 2010-2011 роках у зв’язку із зниженням світового попиту на традиційні товари вітчизняного виробництва (насамперед продукцію металургійного комплексу) та рецесійними процесами, що відбуваються в економіках провідних торговельних партнерів України (насамперед країнах Європи та США).

Так, у 2012 році зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами збільшився порівняно з попереднім роком на 1,6 відсотка і становив 173,7 млрд. доларів США, у тому числі експорт товарів та послуг збільшився лише на 0,2 відсотка і становив 82,3 млрд. доларів США, а імпорт товарів і послуг — на 2,8 відсотка і становив 91,4 млрд. доларів США.

Розвиток торговельно-економічних відносин України з країнами СНД, ринок яких є основним ринком збуту продукції вітчизняного виробництва, є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики. Частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті України є високою і становить майже 40 відсотків. Головними торговими партнерами серед країн СНД як в експорті, так і в імпорті товарів, є країни Митного союзу (Російська Федерація, Білорусь і Казахстан).

З метою розвитку торговельно-економічних відносин з країнами СНД підписано 18 жовтня 2011 р. Договір про зону вільної торгівлі, який ратифіковано Верховною Радою України. Імплементація цього Договору забезпечить незастосування нових обмежень у взаємній торгівлі, тобто непогіршення режиму торгівлі, що існує на сьогодні, а також розв’язання торгових спорів з урахуванням механізмів і процедур, прийнятих СОТ.

З огляду на те, що Російська Федерація на сьогодні є одним з головних торговельних партнерів України, виконання зазначеного Договору сприятиме подальшому збільшенню обсягу товарообороту з Російською Федерацією та скасуванню існуючих обмежень у торгівлі.

Іншим стратегічним напрямом є розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС, який є одним з основних торговельних партнерів України. Частка ЄС у загальному обсязі торгівлі товарами та послугами України становить близько 30 відсотків. Ринок ЄС є одним з найбільших світових ринків з рівнем середнього доходу у 39 тис. доларів США на одну особу та має достатньо високий тарифний захист.

Парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у частині положень щодо створення зони вільної торгівлі здійснено 19 липня 2012 р. у м. Брюсселі. Імплементація положень Угоди дасть можливість лібералізувати не тільки двосторонню торгівлю товарами, але додатково такі сфери, як торгівля послугами, режими прямих іноземних інвестицій, державні закупівлі.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

приведення вітчизняного законодавства у відповідність з нормами та стандартами ЄС;

укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи тимчасове набрання чинності положеннями щодо створення зони вільної торгівлі;

виконання Порядку денного асоціації Україна — ЄС;

забезпечення функціонування повномасштабної зони вільної торгівлі СНД та покращення доступу товарів вітчизняного виробництва та послуг на ринки країн СНД;

створення комплексної системи просування товарів вітчизняного виробництва на зовнішній ринок;

активізація роботи на нових перспективних ринках Азії, Латинської Америки, Тихоокеанського регіону, диверсифікація експорту вітчизняних товарів на цих ринках;

подальше підвищення ефективності роботи спільних міжурядових комісій із співробітництва;

визначення додаткових інструментів, що сприятимуть розвитку торговельного співробітництва та експорту вітчизняних товарів;

мобілізація ресурсів міжнародних фінансових організацій та донорів міжнародної технічної допомоги для сприяння економічному розвитку України, їх концентрація на пріоритетних напрямах соціального та економічного розвитку України;

удосконалення інструментів, видів та форм зовнішніх ресурсів, у тому числі впровадження нових механізмів поєднання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій і грантових ресурсів донорів;

розширення участі вітчизняних виробників і постачальників у проведенні торгів у рамках реалізації спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів;

підвищення ефективності використання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій, забезпечення своєчасної реалізації проектів та використання залучених ресурсів;

відновлення діалогу із Світовим банком щодо отримання системних позик для фінансування бюджету та проведення структурних реформ;

вивчення та використання світового досвіду для підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

удосконалення принципів та підходів до співробітництва з донорами з урахуванням принципів рівноправного партнерства та спільної відповідальності за досягнення цілей зовнішньої допомоги, підвищення якості планування проектів вітчизняними бенефіціарами та реципієнтами.

Проблема співвідношення векторів міжнародної економічної діяльності України.

Стан та перспективи співробітництва України з ЄС

Автономний преференційний торговий режим ЄС для України

Відповідно до заяви Європейської Комісії від 11.03.2014 року Європейський Союз в односторонньому порядку планує надання Україні автономних торговельних преференцій.

Метою зазначених заходів є одностороннє зменшення або скасування митних зборів ЄС на товари, що походять з України.

Застосування автономних торговельних преференцій орієнтовно розпочнеться з травня 2014 року.

У зв’язку із зазначеним, на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в підрубриці «Автономний преференційний торговий режим ЄС для України» в рубриці «Співробітництво між Україною та Європейським Союзом» (http://www.me.gov.ua/Documents/MixedList?tag=AvtonomniiPreferentsiiniiTorgovelniiRezhimYesDliaUkraini) розміщено:

- Довідку щодо автономного преференційного торгового режиму ЄС для України;

- Інструкцію щодо правил походження, які будуть застосовуватися при експорті до держав-членів ЄС;

- Проект Регламенту Європейського Парламенту та Ради стосовно скорочення або скасування митних зборів на товари, що походять з України.

Місія Європейської Комісії допомагатиме реформувати митну службу України

11.04.2014 | 12:55 ПРЕС-СЛУЖБА МІНІСТЕРСТВА ДОХОДІВ І ЗБОРІВ



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | Вперед → | Последняя | Весь текст