Текстологія

Текстологія

1. Канонічний текст. Встановлення канонічності тексту.

Досвід роботи текстологій минулого і справжнього з повною переконливістю показує, що хоча основний текст відображає останню авторську волю, тобто є результатом останнього етапу авторської роботи над текстом, його не можна механічно передруковувати в сучасних виданнях творів письменників-класиків, оскільки тільки в окремих випадках він не містить ніяких спотворень. У переважній же більшості випадків в основному тексті виявляються великі або менші спотворення, що з’явилися в результаті різних причин і порушують останню авторську волю.

Взагалі кажучи, це абсолютно природно: в процесі написання і видання твору текст його змінюється в двох протилежних напрямах. З одного боку, автор невпинно і цілеспрямовано працює над текстом, вносить в нього всі нові і нові зміни, і ця прогресивна система змін покращує твір, піднімає його на вищий ідейно-художній ступінь. Але, з другого боку, йде і другий процес – в тексті накопичуються спотворення: з’являються описки самого автора, помилки переписувачів і складачів, не помічені автором, редакторські і цензурні спотворення, з якими автор з тієї або іншої причини вимушений миритися, і т.п. Отже, не може бути і мови про те, що основний текст — це абсолютне віддзеркалення авторської волі: він тільки відносно найближче стоїть до того тексту, який автор прагнув і через низку обставин не міг дати читачу.

Перед текстологією ж, що готує до друку твір того або іншого автора, стоїть завдання подати читачу текст, вільний від будь-яких спотворень. Встановлення такого тексту – це головна мета роботи текстології.

Чим повинен характеризуватися текст, підготовлений текстологією для публікації?

По-перше, достовірністю, тобто справжньою приналежністю кожного слова цього тексту автору. Але, строго кажучи, всі джерела тексту – друкарські і рукописні – більшою чи меншою мірою справжні. Справжні автографи: у них кожне слово, у тому числі і описки і помилки, написані рукою самого автора і, як правило, немає сторонніх спотворень; справжні копії і друкарські тексти, якщо вони авторизовані. Отже, одного критерію достовірності все-таки недостатньо.

По-друге, це повинен бути текст, що відображає, останню авторську волю як щонайвищий прояв майстерності даного автора, але, як вже відомо, і в цьому тексті зустрічаються ті або інші спотворення.

Це означає, якщо узяти основний текст як результат останнього етапу творчої роботи автора над твором, і виключити з цього тексту спотворення, що проникли в нього, то ми одержимо текст в його ідеальному вигляді, тобто такий текст, яким він вийшов би з-під пера автора, якби він сам безпомилково переписав начисто останню редакцію свого твору. Такий текст називається в текстології канонічним текстом.

Канонічний текст — це дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту.

Грецьке слово „канон” знайшло широке застосування в образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці, математиці, філософії і інших областях людської культури. У текстології термін „канонічний” найвдаліше виражає загальноприйняту, дослівно: пряма жердина, схил, вживаний в будівництві; у переносному розумінні: норма, правило, зразок.

Нормативність, непорушність канонічного тексту зовсім не визначається тим, що текстологія в передмові до свого видання скаже: „Тут друкується встановлений нами канонічний текст”. Хоча кожна текстологія прагне до того, щоб встановлений їм текст був визнаний канонічним, проте тільки перевірка цього тексту часом і подальшими дослідниками приводить до висновку про канонічність тексту в тому або іншому виданні. Отже, канонічний текст— це не декретований, а визнаний наукою текст.

З другого боку, визначення канонічного тексту полягає також у тому, що всі інші видання даного твору, для яких не проводиться спеціальної роботи по встановленню тексту (масові видання), звичайно передруковують текст останнього наукового видання без змін.

Жоден редактор не може гарантувати, що у встановлений ним текст не доведеться в майбутньому вносити виправлення і доповнення. Саме тому „час дії” канонічного тексту обмежений „ступенем вивчення джерел тексту”. Але зміни в канонічному тексті допустимі тільки у виняткових випадках, коли з’являються нові безперечні дані на користь зміни або якщо інше прочитання навіть відомого джерела тексту дає переконливі докази необхідності перегляду колишнього читання. Звідси зовсім не витікає, що канонічний текст «нестійкий», «текучий» і т. п.: сама можливість зміни в майбутньому нині встановленого канонічного тексту повинна розглядатися.

У російській дореволюційній і в сучасній зарубіжній літературі в цьому ж значенні уживається термін текст „дефінітива”. Недоліком його є те, що в російській формі слова невиразно прослідковується латинське коріння ”дефінітива”: або прикметник definitivus, або дієприкметник deflnlfus. Швидше перше, оскільки інакше було б „дефінітний”. Але definitivu окрім „визначений” означає також і „остаточний”, що принципово невірне: основний текст, на базі якого встановлюється канонічний текст, є тільки останнім, але зовсім не остаточним текстом.

Зараз можна вважати, що для великої кількості творів канонічний текст практично встановлений навіки, бо нам відомі всі джерела цих творів. Канонічний текст стійкий і тому, що будь-які зміни в ньому, які можуть виявитися необхідними, не відміняють канону, а лише уточнюють його у світлі нових досягнень текстології. У будь-якій області науки відомі закони і положення, які з розвитком науки уточнювалися, але, будучи за своєю природою результатом наукового вивчення об’єктивної дійсності, вони зберігали свою суть. Так і канонічний текст: будучи встановленим основі наукового вивчення об’єктивних даних (джерел тексту), він зберігає свій основний зміст навіть при внесенні в нього окремих поправок.

Та обставина, що жодне з джерел тексту, як правило, не містить в собі повністю такого тексту, а елементи його виявляються розкиданими за різними джерелами, зовсім не означає, що канонічний текст є сконструйованим або скомпільованим текстом. Встановлення канонічного тексту не має нічого спільного з механічним з’єднанням різночасних і різнорідних уривків тексту, доповнених уявою укладача і зв’язаних в ціле на підставі, його домислів. Текстологія працює завжди на базі вже наявного основного тексту і лише з авторським текстом. Ніякого втручання в творчу лабораторію автора він не допускає, всяке „домислення” за автора вважає ненауковим прийомом. Завдання текстології полягає в тому, щоб, спираючись лише на факти, на строго аргументовані висновки з аналізу джерел тексту, зняти тільки спотворення, знайдені їм в основному джерелі тексту.

Проблема встановлення канонічного тексту будь-якого твору зводиться до рішення двох основних завдань: виявленню спотворень, що є в основному тексті, та до внесення в цей текст необхідних виправлень.

2. Лінгвістичний аналіз художнього текста.

Безпосередність сприймання, освоєння і справжнє розуміння художнього тексту виробляється в наслідок набуття навиків образного аналізу художнього тексту і формування настанови на образні процеси.

Лінгвостилістика як наука про мовностилістичні особливості художнього твору сформувалась в радянському мовознавстві у 80-х роках ХХ століття. Теоретичні основи та практичні принципи лінгвостилістичного аналізу художнього тексту викладені в працях О.М.Пєшковського, Л.В.Щерби, В.В.Виноградова, Б.О.Ларіна, Г.О.Винокура, Л.А.Булаковського, І.К.Білодіда та інших.

Лише цілісний системний вияв такого комплексу мовностилістичних засобів у створенні системи художньо-словесних образів дасть повну лінгвостилістичну картину тексту художнього твору.

Тому системно-структурний підхід у вивченні тексту художнього твору є другим основним лінгвостилістичним принципом у вивченні мови художнього тексту.

Лінгвістичний аналіз тексту передбачає передусім глибоке вивчення мовних одиниць. Основне завдання лінгвістичного аналізу тексту полягає в тому, щоб вивчити мовний елемент не ізольовано від інших, а в його природному середовищі – мовній тканині тексту, побачити реалізованими функціональні можливості мовних одиниць різних рівнів на певних етапах сприймання текстів – акустично-візуальному, уявно-понятійному, змістовно-сюжетному, образно-естетичному. Тому лінгвістичний аналіз слід розуміти не як механічне розчленування тексту, в результаті якого губиться понятійна і образна його системи всього твору, а як діалектичний аналіз, який в кінцевому етапі спрямований на такий же діалектичний синтез.

Поряд з логічними операціями аналізу доцільно виконувати синтезуючі прийоми. Це дасть змогу проникнути не лише в мовну глибину тексту та виокремити найменшу мовну одиницю чи взагалі, одиницю певного рівня, яка цікавить дослідника, а й помічати на кожному рівні її кількісні та якісні характеристики, спостерігати за наростанням їх системних зв’язків, розширенням та спеціалізацією функцій, відчувати підпорядкування мовних одиниць загальному тону твору.

Проте лінгвістичний аналіз повинен зберегти найзагальніші ознаки логічного аналізу, які властиві всім іншим галузям знання і є спільними для всіх наук. Сюди відносять:

Поділ реальний чи уявний об’єкта аналізу на його компоненти, складники чи складові частини.

Визначення зв’язків між компонентами цілого та спостереження за їх розвитком.

Докладний розгляд та опис складників.

Характеристика окремих частин.

Аналізуючи художній твір слід пам’ятати, що як форма тексту повинна бути підпорядкована певному змісту, ідейному задуму, образній системі, так і зміст, ідеї, образ повинні знайти своє оптимальне вираження у мовному матеріалі.

Художній текст, що є мовленнєвим потоком, поданий в озвученні або графічній формі, виражає комплекс ідейно-змістових і образних думок автора, сприймається як мовне вираження конкретного художнього твору.

Відомо, що величина тексту дорівнює величині твору, проте вона може обмежуватися рамками одного речення (лозунги або афоризми), або становити мовний масив, закінченість якого зумовлюється автономічністю змісту (роман, повість). В останньому випадку дати лінгвістичний аналіз усьому тексту практично неможливо, тому доцільно для аналізу вибрати найхарактерніші з погляду ідейно-змістового задуму автора уривки і шляхом аналізу мовних елементів, а головне їх організації в тексті показати реалізацію ідеї і теми в словесному вираженні словесно-образної системи твору.

3. Поняття інформаційно-структурних якостей тексту.

Текст, за визначенням М.М. Бахтіна, – це „первинна даність” всіх гуманітарних дисциплін і в цілому всього гуманітарно-філологічного мислення. Текст є безпосередньою дійсністю думки та переживання, має свої тональні та інформаційно-структурні характеристики.

Основними складовими критеріями, за якими оцінюється твір є наступні:

Інформаційні структурні якості тексту:

Логічність;

Зв’язність та цілісність;

Точність;

Ясність та доступність.

Зв’язність, як і цілісність, відносимо до переліку основних характеристик тексту (Б.Лейкіна, А. Леонтьєв, А. Новиков, І. Сево, Ю. Сорокін тощо). Вона має синтагматичну природу. Зв’язність є співположенням і узгодженістю одиниць мови за визначеними правилами. За визначенням Б.Лейкіної, зв’язність відноситься до різних лінгвістичних рівнів. З цього робимо висновок, що існують різні типи зв’язності.

Перш за все можна виділити зв’язність граматичну та семантичну (чи імпліцитну), котра в свою чергу також є рівневою – від поєднання лексем (чи навіть морфем) до сполучення смислових блоків. Аналогічна класифікація описується термінами „мікрозв’язність” та „макрозв’язність”.

В цілому, макрозв’язність (чи семантична зв’язність) можна розглядати як відносно зв’язності, так і відносно цілісності, оскільки це, свого роду проміжний параметр, це та точка, де форма та зміст є нерозривними. В той же час дослідження цілісності має на увазі відповідь на питання „Що це таке?”, а аналіз семантичної зв’язності – „Як це робиться?”. Таким чином макрозв’язність більш технологічна за своєю суттю і тому є більш правомірним розглядати її з іншими видами зв’язності. З макрозв’язністю корелює поняття „сюжетоскладання”, яке найкраще розроблено в семіотиці. Маючи на увазі той рівень організації тексту, про який К. Леві-Стросс писав: „Структура і є зміст в його логічно організованому вигляді”.

Існують інші особливості, відмічені різними авторами: двосторонність інформації, можливість взаємного переривання, неповна спланованість, недостатня сформованість, більший темп, менша кількість пауз тощо. Як бачимо, більшість особливостей випадкової мови відноситься до визначення зв’язності. Так, наприклад, велика кількість дослідників (зокрема, С. Гіндін, А.Леонтьєв) вважає, що спонтанному тексту (до прикладу – діалог) також притаманна зв’язність. Хоча спонтанний текст особливими характеристиками зв’язності не відрізняється, на відміну від редагованих текстів, оскільки щодо спонтанної мови (діалогічної) немає єдиної думки – чи вважати такі твори текстами взагалі.

Зв’язність і цілісність проявляються на рівні темарематичних послідовностей.

Експліцитний зв’язок – це зв’язок, що позначається сигналами зв’язку (союзами (, — :), сполучниками, плавним переходом від теми до реми).

Імпліцитний зв’язок – це зв’язок, що проявляється співрозміщенням мовних одиниць, їх смисловим та позиційним співвідношенням (без спеціальних мовних сигналів).

Цілісність тексту визначається як глобальний зв’язок компонентів тексту на змістовому рівні. Вона підтримується ключовими словами і їх синонімами (замінниками).

Точність може проявлятися як у відображенні фактів дійсності думкою, так і у відображенні думки в слові. Це спів падання номінації автора і сприйняття читачем понять і уявлень.

Під комунікативною точністю розуміють точність, що враховує конкретну ситуацію, яка описується. Також існує художня точність – це поняття має емоційно-психологічну основу. ЇЇ можна трактувати як відповідність стилю викладу тій ситуації, що описується. Критерії зрозумілості та доступності повністю орієнтуються на читача.

Зрозумілість тексту – це можливість визначити смисл.

Доступність – це можливість подолати перешкоди, які виникають під час передачі інформації.

Ці критерії безпосередньо пов’язані з ефективністю сприйняття тексту. Воно може бути ускладнене через складність самої думки, її незвичність, через частий відхід думки в сторону, через незнайомі слова.

Незрозумілість висловлювання також може бути навмисним і ненавмисним.

Науковий текст, діловий та навчальний повинні бути зрозумілими за змістом та висловлюванням думки. Незрозумілість художнього тексту найчастіше створюється навмисне через мову персонажів, коли незрозумілість викладу є характерною ознакою подання інформації тим чи іншим героям.

Якості доступності та зрозумілості пов’язані із змістовою стороною тексту і прямо спрямовані на сприйняття і можуть визначатися читачем. Сприйняття тексту залежить від рівня освіченості читача. Проте, можна зрозуміти логічну структурність тексту, проаналізувати значення повідомлення, але не зрозуміти того смислу, що стоїть за цим значенням, не сприймати підтексту, який і є внутрішньою суттю тексту.

4. Семіотичні та комунікативні способи компресії інформації в тексті.

Лінгвісти мають схильність до розділення слова, речення, тексту, тобто підходять до нього аналітично. Однак, з прагматичної точки зору знаходять необхідну форму компресії. Безспірним є той факт, що поділ тексту – це функція композиційного плану твору, характер компресії залежить від змістово-фактичної інформації. Розмір збереженої інформації залежить від можливості читача певний об’єм інформації без втрат. Результатом інтеграції частин тексту є його цілісність. Для збереження послідовності викладу (континууму) як однієї з ведучих категорій наукового тексту, часто доводиться робити зноски, що є більше характерним для компресії наукових текстів. Компресія в газетних текстах підкорюється прагматичним установкам і обмеженню, але надто стиснута форма, в якій міститься повідомлення може порушити логічні та прагматичні аспекти компресії. В окремих випадках в одному абзаці міститься різнопланова інформація.

Щодо поетичних творів, то подрібнення інформації в них на смислові відрізки (строфи) підкорюється іншим принципам, ніж в прозі, наукових, ділових і газетних текстах.

Інформаційна компресія – це звуження планопозначаючого при збереженні планопозначувального.

Для визначення межі звуження інформації існує поняття текстової норми. У різних текстах вона є різною, проте є спільний показник цієї норми: мовна одиниця не повинна втрачати свого інформативного змісту.

Існує перелік мотивів, що обумовлюють компресію інформації: 1. Вимоги мовної прагматики; 2. Естетичні та жанрові вимоги; 3. Стилістичні вимоги.

Існують семіотичні та комунікативні способи інформаційної компресії. До семіотичних (мовних або знакових) відносяться: лексична компресія, синтаксична і формування мовних стереотипів. До комунікативних (власне текстових) відносяться: згортання інформації та використання повторної номінації.

Ідеальним прикладом лексичної компресії вважається використання терміну без його визначення, так як термін домінує поняття у винятково згорнутому вигляді.

Синтаксична компресія передбачає звуження знакової структури шляхом заповнення граматичної неповноти та синтаксичної асиметрії.

Синтаксична асиметрія – це процес пропуску логічних ланок висловлювань.

Мовний стереотип породжується через використання окремих слів чи словосполучень у визначених ситуаціях. Як приклад, у діловому спілкуванні, проявляється нереалізована валентність управління (внесення протесту — опротестування).

Комунікативні способи компресії інформації, пов’язані зі згортанням інформації. Наприклад в реферуванні допускається система доказів та аргументації, що повно та широко подається в першоджерелі.

До цього типу відноситься використання засобів повторної номінації, які замінюють просторові частини тексту.

При семіотичних та комунікативних способах компресії спостерігається скорочення текстової інформації за рахунок переважання об’єму позначуваного над позначаючим.

Проте умови мовної прагматики обмежують можливості компресії.

В науково-популярному тексті використання термінів як семіотичного засобу компресії часто є неможливим, так як це негативно впливає на сприйняття тексту. В компресійному матеріалі незрозуміле повинно бути поясненим і досить просторово. Не пояснюються лише терміни, які відомі читачу: 1. Терміни-поняття, включені до загально-шкільної програми; 2. Терміни, що часто використовуються в друці і побуті.

В окремих випадках пояснення терміну може здійснюватися як за допомогою визначення, так і за допомогою введення в текст синонімів, доступних для сприйняття читачів.

В цілому інформаційна компресія призводить до локалізації тексту, мета якої залежить від комунікативної ситуації.

Локалізація тексту не є його скороченням і збереженням повного об’єму.

Отже, інформаційна компресія – це один із способів підвищення інформативності вербальних засобів вираження і цей спосіб у загальному зводиться до досягнення побудови такого тексту, в якому був би максимально виражений необхідний зміст, при мінімальному витрачанні мовних засобів.

5. PR- текст: від прототексту до тексту масової комунікації.

PR-текст – це простий або комбінований текст, що містить ПР-інформацію, ініційований базисним суб’єктом ПР, функціонує в просторі громадський комунікацій, слугує цілям формування та збільшення громадського капіталу даного базисного ПР-суб’єкта, адресований певному сегменту громадськості, володіє прихованим авторством, розповсюджується шляхом розсилання, особистою доставкою або опосередковано через ЗМІ.

До універсальних правил написання текстів в сфері зв’язків з громадськістю відносять:

простота речень – за Бабелем: короткі речення забезпечують граційність та швидкість викладу історії. Так, речення довжиною 8 слів і менше читаються дуже легко. А речення з 29 слів і більше дуже важкі для читання.

ритм тексту визначається сукупністю речень, що мають певну довжину. Найвдаліший ритм складається з речень: довге, коротке, дуже коротке, трішки довше. При цьому середня довжина речення не повинна перевищувати 20 слів, але краще коли воно буде складатися з 12-15 речень.

прості слова – чим менше довгих складних слів, тим краще. Їх повинно бути одне з десяти.

ствердність – позиція автора повинна бути підтримана – фактами, цифрами, документами – настільки, щоб переконати читача в чіткому відображенні подій.

природність стилю – подія та її опис повинні відповідати одне одному.

писати статті, описи потрібно тією мовою, якою ви говорите.

PR-текст від прототексту до тексту масової комунікації:

Існує схема формування ПР-тексту:

Ідея, що виникла у свідомості комунікатора.

Мисленнєво-мовна діяльність комунікатора, його словниковий запас.

Зовнішня мова комунікатора.

Текст.

Сприйняття комунікантом.

Мисленнєво-мовна діяльність комуніканта, його словниковий запас.

Ідея, що виникла в свідомості комуніканта після ознайомлення з текстом.

Прослідкуємо класифікацію PR-текстів за Яковлєвим:

Особисті тексти.

Спеціалізовані (щорічні звіти, офіційні пропозиції для вдосконалення виробництва та вся документація, що стосується діяльності організації).

Тексти для громадськості.

Концептуальними характеристиками текстів є :

Відокремленість.

Інформативність.

Інтеграція: підпорядкованість частин тексту його темі та ідеї.

Цілісність як результат відображення в тексті авторського задуму.

Когезія – реалізується в різних видах і формах зв’язку.

Комунікативність.

Відкритість/ закритість тексту.