київ у житті та творчості митців

Київ у житті та творчості митців

Вечір проводиться у формі діалогу між відомими особистостями, життя яких було пов’язано з Києвом, і це надихнуло їх на яскраві, щирі та душевні висловлювання, що посилюють почуття гордості за нашу столицю. Кожен з учасників вечора має зіграти роль того чи іншого митця, за допомогою інтонації, наголосу, емоційності мовлення передати його манеру спілкування, особливості характеру. Для підготовки цієї ролі слід ознайомитися з біографією, з’ясувати складові світогляду й морально-етичні погляди митця. Діалогова (або ж полілогова, бо тут представлена саме така) форма передбачає переконання, тобто участь не просто заради виступу, а з метою впливу на аудиторію. Бажано виконувати ролі під супровід музики. Можна дібрати й включити до сценарію пісні різних виконавців про Київ.

Ведучий. Київ — одне з найстаріших міст Європи, визначний політичний і культурний центр. Багато пережив він: пограбування, пожежі, спроби знищення. Не раз Київ називали другими Афінами, руським Єрусалимом, православним Римом, Царгородом (Константинополем). Як стверджує Леонід Андріївський: «Київ — це місто найзначиміше в усьому світі, бо його полянський корінь ще до кінця не розгорнув своєї неперевершеної естетичної та етичної генетики, подібні до якої лише деякі найвищі гуманістичні світові культури».

Стародавній Київ, завдяки літописцям, історикам, археологам, письменникам та науковцям, які зробили чимало археологічних досліджень та відкриттів, нині постає перед нами в усій своїй величі — в неповторних образах, що дають сучасній людині можливість зазирнути у місто, що зникає в пітьмі століть, відчути його живу красу і велич.

Історик. Київ кінця XIX — початку XX століть зберігає свою красу, свою значимість, привертає увагу художників і письменників унікальним і захоплюючим єднанням сивої історії та природи. Бо ж Київ і його землі — це поетичний легендарний край, своєрідна культурна столиця слов’янського народу.

Михайло Ломоносов. У 1834 році 23-річним юнаком приїхав я до Києва. Вивчав старовинні рукописні книги у бібліотеках Братської школи та Печерського монастиря, досліджував проблеми віршування. Дуже вдячний Феофану Прокоповичу, ректору Київської академії, автору лекційних курсів «Про поетичне мистецтво», «Про риторичне мистецтво» та ін.

Дуже я любив, піднявшись стрімким Андріївським узвозом у Старе місто, завітати до архітектурних скарбниць, побудованих Ярославом та синами. Тут, у Софіївському та Михайлівському соборах досліджував способи й техніку викладення мозаїк, їхній хімічний склад, намагаючись пізнати секрети давньоруських майстрів.

Олександр Грибоєдов. Прибути до міста над Дніпром мені довелося наприкінці травня 1825 року. Тоді моя комедія «Лихо з розуму» ще тільки ходила в списках. Зупинився у «Зеленому готелі» на вулиці Московській — одній із центральних у тодішньому Києві: у сусідньому номері жив декабрист Артемон Муравйов. Першого ж дня зустрівся з М. Бестужевим-Рюміним, а згодом — із С. Муравйовим-Апостолом, одним із керівників Південного товариства. Перебуваючи в Києві, часто відвідував Старе місто, Києво-Печерський монастир, Контрактовий будинок. У листі до В. Одоєвського від 10 червня 1825 року писав про це незвичайне місто: «Я в древньому Києві: надихався місцевим повітрям і незабаром їду далі… Володимири та Ізяслави повністю оволоділи моєю уявою. Природа чудова… додай до цього святість руїн, морок печер. Як тремтливо ступаєш у темряву Лаври або Софіївського собору, і як на душі вільно, коли потім виходиш на білий світ: зелень, тополі й виноградники, чого у нас немає!..»

Ведучий. У Києві ім’ям Грибоєдова названо вулицю у Солом’янському районі та бібліотеку.

Оноре де Бальзак. У моєму будинку в Парижі на стінах кабінету розміщені розкішні літографії з краєвидами Києва. «Мати руських міст» знайшла своє місце у моїх покоях лише останніми роками, коли, закоханий у чарівну графиню Ганську, неодноразово навідувався на мальовничі береги Дніпра.

Головною причиною цих мандрів, безумовно, були зустрічі з посадовими особами стосовно шлюбу з Евеліною Ганською. З цього приводу Еміль Золя писав: «Кохання до Ганської — це, може, найцікавіший ненаписаний роман Бальзака». Київський особняк Ганських розташовувався в аристократичному районі — Липках на Печерську, на півдорозі між славетними стародавніми монастирями — Софіївським та Печерським. Я ретельно вивчав історичні реліквії міста, відвідував храми та місця народних гулянь, милувався дніпровськими краєвидами, про що докладно розповів у своєму щоденнику: «Бачив я Північний Рим, місто православ’я».

Олександр Пушкін. «В младенчестве моем она меня любила — И семиствольную цевницу мне вручила»,— це рядки з вірша «Муза», який я написав у Києві у лютому 1821 року, переживаючи піднесення від древнього «златоверхого града» над Дніпром. Так, муза вручила не ліру і не арфу, як це прийнято у царстві Аполлона, а старовинний народний інструмент, на якому грали мандрівні музики ще за часів Київської Русі.

У Києві я залишався вірний ідеям тієї волелюбної поезії, за яку був засланий на південь. Зупинився у будинку генерала М. Раєвського, героя Вітчизняної війни 1812 року. На квартирі генерала зустрічалися В. Давидов, С. Волконський, М. Орлов. Я теж брав участь у сходках декабристів. «Счастливейшие минуты жизни моей провел я посреди семейства почтенного Раевского». Діти генерала допомагали в освоєнні англійської мови, щоб я міг читати в оригіналі свого улюбленого Байрона. По приїзді до Києва відвідав літописну гору Щекавицю, де, за переказами, було поховано давньоруського князя Олега. Довго блукав стрімкими схилами, але могили того, хто назвав Київ матір’ю міст руських, так і не знайшов. Через кілька років знову повернувся до цієї теми і написав оду «Олегів щит» (1829 р.)

Олегов щит

Когда ко граду Константина

С тобой, воинственный варяг,

Пришла славянская дружина

И развила победы стяг,

Тогда во славу Руси ратной,

Строптиву греку в стыд и страх,

Ты пригвоздил свой щит

булатный

На цареградских воротах.

Настали дни вражды кровавой;

Твой путь мы снова обрели.

Но днесь, когда мы вновь

со славой

К Стамбулу грозно притекли,

Твой холм потрясся с бранным

гулом,

Твой стон ревнивый нас смутил,

И нашу рать перед Стамбулом

Твой старый щит остановил.

Відвідав я Лавру, Софію, Аскольдову могилу, Контракти, міський театр. Знайомство з билинами так званого Київського циклу відбилося у подальшій творчості. Навіть пісня «Із побуту поволзьких розбійників» (збірка «Народні пісні», 1825 р.) починається словами:

Во славном городе во Киеве,

У славного царя у Владимира…

Ведучий. У 1970 році на будинку № 14 по вулиці Грушевського було встановлено барельєф Пушкіна. А в парку на Брест-Литовському проспекті (тепер проспект Перемоги) у 1962 році у маєві беріз споруджено пам’ятник поету з написом: «Пушкину — украинский народ». Цей парк кияни заклали одразу після сторічного ювілею поета, у 1900 році, і вже тоді він отримав назву Пушкінського. У цей період ім’ям Пушкіна було названо вулицю в центрі міста, а біля будинку 5-ї Печерської гімназії (нині — Український транспортний університет) встановлено погруддя поета. Ще одне погруддя споруджено в наш час — на подвір’ї гімназії ім. О. С. Пушкіна, що на вулиці Чорновола.

Ведучий. В одному з найкрасивіших куточків сучасного Києва, на Русанівці, височить пам’ятник Миколі Васильовичу Гоголю. Обличчя письменника повернуте в бік дніпровських пагорбів, на яких розкинулося Старе місто — Київ його часів, Київ, який він любив.

Микола Гоголь. Колись я мріяв назавжди оселитися в цьому чудовому романтичному місті й навіть сподівався очолити кафедру історії в Київському університеті. З цією метою у 1833 році звернувся до М. О. Максимовича (який незабаром став першим ректором університету), щоб він поклопотався за мене. Якось напередодні новорічного свята записав до свого щоденника: «Таємничий, незбагненний 1834! Де означу я тебе великими трудами?.. Чи в моєму чудовому, древньому обітованому Києві, увінчуваному багатоплідними садами, оперезаному моїм південним, прегарним, дивним небом, чарівними ночами, де гора обсипана чагарником зі своїми немовби гармонійними урвищами, і мій чистий та швидкий, мій Дніпро, що підмиває її…»

Ведучий. Коли в Києві на початку століття було збудовано Троїцький народний будинок (нині Театр оперети), то фасад його прикрасили двома скульптурними погруддями — Тараса Шевченка і Миколи Гоголя. На честь 50-річчя пам’яті письменника в 1902 році одна з вулиць міста дістала назву Гоголівської. Пам’ятник Гоголю на Русанівському бульварі було збудовано у 1982 році.

Літературознавець. Лев Миколайович Толстой був закоханий в Україну і Київ. Він мав глибокі родові українські корені, які тягнуться від старовинних українських гетьманських родів Скоропадських і Маркевичів, від Уляни Скоропадської, яка вийшла заміж за Петра Толстого… І саме тому, може, Лев Толстой любив народну українську мову, за його словами, чисту, гучну, барвисту і таку колоритну, в якій стільки ніжних поетичних і душевних слів, стільки музики і співучості. Лев Миколайович міг годинами читати напам’ять Шевченка, особливо захоплювався «Наймичкою». Читав на повний голос. Блискуче, зі справжньою українською вимовою, з правильними наголосами, спостерігаючи, яке враження він справив на слухачів.

Михайло Врубель. Уперше я опинився у Києві у 1884 році, коли був ще студентом Петербурзької академії мистецтв, щоб узяти участь у реставруванні фрескового живопису XII сторіччя Кирилівської церкви. Прототипами майже всіх образів у інтер’єрі Кирилівської церкви послужили мешканці Києва. Мені довелося виконати низку розписів на барабані купола славетної Софії, а також підготувати ескізи інтер’єру Володимирського собору. На початку свого перебування у Києві щоденно ходив пішки від вулиці Афанасьєвської (тепер І. Франка) до Кирилівської церкви на Куренівці. Шлях лежав через Львівську площу, Лук’янівку, дачу Багговут, Реп’яхів Яр, а далі стежка вздовж однойменного струмочка виводила до місця роботи.

Дружиною моєю стала жінка, дитинство і юність якої минули на берегах Дніпра. Колишня учениця пансіону в Липках, випускниця Київського інституту шляхетних дівчат, Надія Іванівна Забіла була чудовою співачкою та актрисою. Образ дружини було втілено у творах «Царівна-Лебідь» (1902 р.), «Портрет на тлі беріз» (1904 р.), «Після концерту» (1905 р.).

І знову, приїжджаючи до цього міста, хочеться повторити: «Який же чудовий, одначе, Київ! Шкодую, що я тут не живу… Я люблю Київ…»

Ведучий. Ім’ям Врубеля названо узвіз та провулок у Шевченківському районі, а на вулиці Десятинній, 14, встановлено меморіальну дошку.

Олександр Купрін. Древній стольний град у моїй біографії відіграв особливу роль. З одного боку, з ним пов’язаний крах усіх надій на військову кар’єру. У 1893 зі мною стався випадок (я заступився за скривджену поліцейським незнайому дівчину), внаслідок чого було укладено протокол, який потрапив до командувача Київським військовим округом. Той надіслав наказ до Петербурга, де я складав вступні іспити до Академії Генерального штабу, про відрахування зі списків вступників. З іншого боку, саме в Києві довелося втілити свою давню мрію — стати письменником. Протягом 1894–1900 років у київських газетах було опубліковано понад 40 моїх оповідань. Багато з них увійшло до першої книжки «Київські типи» (1896 р.). В оповіданні «По-сімейному» описував найчудовіші пейзажі цього міста: «Я жив тоді в Києві, на самому початку Подолу, під Олександрівською горою, в номерах «Дніпровська гавань»… Мовби хтось взяв та вимив дбайливими руками і бережно розставив по місцях і це блакитне небо, і пухнасті білі хмари на ньому, і високі старі тополі, що тремтіли молодим клейким запашним листям. Дніпро розстилався під нами на неозорий простір — синій і страшний біля берегів, спокійний і срібний вдалині…».

Ведучий. З Києвом пов’язана і юність Анни Ахматової. У роки, коли Аня Горенко ходила київськими вулицями, вона могла зустріти на одній з них юнака, лише на два роки молодшого за неї,— Мішу Булгакова, закоханого у рідне місто, яке він оспівав пізніше у своїх творах.

Михайло Булгаков. «И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврагами, кленами и липами. Сады красовались на прекрасных горах, нависших над Днепром, и, уступами поднимаясь, порою пестря миллионами солнечных пятен, порою в нежных сумерках царствовал вечный Царский Сад».

Ведучий. З усіх дев’яти київських адрес, де мешкала сім’я Булгакових, слід відзначити три: вулиці Воздвиженська, 10, Кудрявська, 9, та Андріївський узвіз, 13. На Воздвиженці у магістра богослов’я, викладача Київської духовної академії Афанасія Івановича Булгакова та його дружини Варвари Михайлівни народився первісток Михайло та дві доньки — Віра і Надія. Здавалося б, черга за Любов’ю. І любов виявилася настільки великою, що, переїхавши на Кудрявець, Варвара Михайлівна ощасливила чоловіка ще чотирма дітьми — Варєю, Миколою, Іваном та Льолею. Саме тут образ «лампи з абажуром зеленого кольору» став для Михайла символом сімейного щастя та домашнього затишку. І, нарешті, мальовничий будинок на Андріївському узвозі з «нещасливим» номером. У цьому будинку, який притулився до підніжжя літописної гори Воздихальниці, й відбуватимуться події «Білої гвардії».

Михайло Булгаков. «Як багатоярусні соти, димилося й жило Місто. Чудове у морозі і тумані на горах над Дніпром… Сади стояли безмовні та спокійні… Але найкраще блищав електричний білий хрест в руках найвеличнішого Володимира на Володимирській гірці…»

«А Дніпро! А заходи сонця! А Видубецький монастир на схилах. Одне слово, Місто прегарне, місто щасливе, мати міст руських!»

«Ах, які зорі на Україні! Кручі, занесені снігом, Дніпро…»; «Розстане сніг, зійде зелена українська трава, заплете землю…»

Ведучий. І сьогодні гості — поети, письменники, громадські діячі різних країн світу — милуються і захоплюються містом.

Ведучий. Тож для того, щоб Київ відновив свою славу і колишню велич, треба нам, нащадкам давніх русичів і українських козаків, дбайливо ставитися до всього, що пов’язане з його історією, з його розбудовою.

Ось які значущі слова проголосив, перебуваючи в Києві, папа римський Іван Павло II: «З Києва почало розквітати те християнське життя, що його виростило Євангеліє, спершу на землях Древньої Русі, відтак на просторах Азії. Отже, також і Київ, у певному значенні, відіграв роль «Господнього предтечі» між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше «дійшла благовість спасіння».

Дрожат гаражи автобазы,

Нет-нет, как кость, взблеснет

костел.

Над парком падают топазы,

Слепых зарниц бурлит котел.

В саду — табак, на тротуаре —

Толпа, в толпе — гуденье пчел,

Разрывы туч, обрывки арий,

Недвижный Днепр, ночной

Подол.

«Пришел»,— летит от вяза к вязу,

И вдруг становится тяжел

Как бы достигший высшей фазы

Бессонный запах маттиол.

«Пришел»,— летит от пары к паре,

«Пришел»,— стволу лепечет ствол.

Потоп зарниц, гроза в разгаре,

Недвижный Днепр, ночной

Подол.

Полет орла как ход рассказа.

В нем все соблазны юных смол

И все молитвы и экстазы

За сильный и за слабый пол.

Полет — сказанье об Икаре.

Но тихо с круч ползет подзол,

И глух, как каторжник на Каре,

Недвижный Днепр, ночной

Подол.

Вам в дар баллада эта, Гарри.

Воображенья произвол

Не тронул строк о вашем даре:

Я видел все, что в них привел.

Запомню и не разбазарю:

Метель полночных маттиол.

Концерт и парк на крутояре.

Недвижный Днепр, ночной

Подол.

(Б. Пастернак)

Література

Лакшин В. Булгакиада.— М.: Правда, 1987.

Я. В. Недашківська, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська обл.