додаток до теми 5-ФПС-1

Форми оплати праці:

відрядна – залежить від кількості виробленої працівником продукції, використовується, насамперед, для оплати праці промислових і будівельних робітників;

почасова – залежить від тривалості відпрацьованого часу, використовується для оплати праці спеціалістів, службовців, керівників.

В Україні існує державне і договірне регулювання оплати праці. Державне регулювання здійснюється за допомогою наступних інструментів:

встановлення розміру мінімальної зарплати, розмірів зарплати працівників бюджетного сектору економіки (лікарі, вчителі, військовослужбовці, працівники держапарату тощо);

регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів;

оподаткування доходів працівників (базова ставка – 15%);

індексація трудових доходів з метою захисту від інфляції (коли рівень інфляції перевищує 5%);

компенсації працюючим втрати частини зарплати через затримку її виплати.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється через систему соціального партнерства працюючих і роботодавців і укладання колективних угод.

Ринок землі.

Ринок землі – це сукупність економічних механізмів, що забезпечують встановлення, зміну та припинення прав на земельні ділянки.

Об’єкт продажу – земельні ресурси – має особливості:

обмеженість – площа землі є постійною, не можна змінити географічне розташування або кліматичні фактори;

неоднорідність земельних ділянок;

неможливість швидко змінити функціональне призначення ділянки;

імобільність (непереміщуваність).

Попит на землю сільськогосподарського призначення є похідним від попиту на продовольство, залежить від родючості ґрунтів, розташування ділянки (віддалення від центрів споживання і переробки сільськогосподарської продукції).

Попит на землю несільськогосподарського призначення має стійку тенденцію до зростання і залежить від місця розташування ділянки.

Пропозиція землі в короткостроковому періоді є незмінною і обмеженою.

На відміну від інших товарів, земля – особливий товар, продукт природи, а не праці, ціна якого ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові – ренті.

Рента – дохід, не пов’язаний з підприємницькою діяльністю, що отримує власник ресурсів, пропозиція яких є обмеженою. Розмір земельної ренти залежить від якості та розташування земель, особливих кліматичних умов, що присутні на ділянці, і дають можливість виробляти ексклюзивну сільськогосподарську продукцію.

Ціна землі визначається як відношення земельної ренти до ставки позичкового процента.

Крім ринку землі, на якому здійснюється купівля-продаж землі як товару у повну власність, існує ринок оренди землі – форма землекористування, за якої власник землі передає земельну ділянку на якийсь термін за певну винагороду (орендну плату) на основі договору оренди іншій особі (орендарю) для ведення господарства.

Орендна плата включає, окрім земельної ренти, процент на капітал, який був вкладений у процесі господарювання у землю (поліпшення ґрунтів, будівництво доріг, поливних споруд тощо), та амортизаційні відрахування по об’єктах, збудованих на земельній ділянці.

5. Класифікація доходів.

Доходи — грошові або натуральні надходження до суб’єктів господарської діяльності.

На кожному з розглянутих нами ринків формується специфічний вид доходу, який власники відповідного фактору виробництва отримують від його продажу. Тому такі доходи отримали назву факторних. До факторних доходів відносять трудові доходи (тобто доходи від продажу робочої сили) та доходи від власності (тобто доходи від продажу інших факторів виробництва).

Трудовими вважаються заробітна плата (дохід від фактору виробництва «труд») та підприємницький дохід (дохід від фактору виробництва «підприємницька здібність»).

Підприємницький дохід – частина прибутку, яка залишається у підприємця після сплати ним відсотків за взятий у позику капітал. Підприємець отримує цей дохід за свою організаційну і управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Доходи від власності отримують власники нетрудових факторів виробництва: дивіденд – власник акціонерного капіталу, рента – власник природних ресурсів, позичковий процент – власник позичкового капіталу, процентний дохід – власник облігацій або банківських депозитів, гонорар – власник інтелектуального капіталу.

До нетрудових доходів, окрім доходів від власності, відносять соціальні виплати (трансфертні доходи) – платежі, які держава або громадські організації безоплатно здійснюють на користь громадян, що мають особливий соціальний статус і потребують матеріальної допомоги.

Трудові

заробітна плата

підприємницький дохід

Факторні

Види доходів

Легальні

Кримінальні

хабар

доходи від наркобізнесу, шахрайства, фальшивомо-нетництва, рекету, торгівлі людьми, грального бізнесу тощо

Нетрудові

Доходи від власності

дивіденд

рента

позичковий процент

процентний дохід

гонорар тощо

Соціальні виплати

пенсія

оплата лікарняних листків

допомога по безробіттю

державна допомога незахищеним верствам населення

соціальні пільги

благодійна допомога тощо

Тіньові

Неофіційні

ухилення від сплати податків

доходи неофіційно зайнятих

Всі розглянуті види доходів формуються у легальному секторі економіки. У тіньовій економіці формуються неофіційні та кримінальні доходи.

Неофіційні доходи отримують зайняті у неофіційному та напівлегальному (прихованому) секторах тіньової економіки.

Джерелами виникнення кримінальних доходів є різні види кримінальної діяльності: крадіжки, грабіжництво, розбій, вимагання, торгівля людьми, людськими органами чи тканинами, наркобізнес, контрабанда, випуск фальшивих цінних паперів у вигляді акцій, векселів, чеків, грошових знаків іноземних держав, шахрайство шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, корупційна діяльність, гральний бізнес, незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення, шахрайство з фінансовими ресурсами, маніпулювання на фондовому ринку, незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю тощо.

Основні види цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку України згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»:

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством.

Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії строк (погасити облігацію) та виплатити доход за облігацією.

Облігація внутрішньої державної позики України – державний цінний папір, що розміщується виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджує зобов’язання України щодо відшкодування пред’явнику цієї облігації її номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігації.

Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді.

Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).