билеты 1-5

Билет №1

1. Функції культури:

I. Cultura animi («оброблення душі», Цицерон). Людинотворення. Соціалізація. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що споконвічно позбавлені соціального спілкування й культурного оточення.

II. Інформаційна. Передавання соціального досвіду. Історична наступність культури.

III. Пізнавальна. З допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі.

IV. Нормативна. Усвідомлення того, що людина перебуває у межах культури, сприяє розумінню існування певних культурних заборон, норм, табу. Культура як система моральних, моральних обмежень і положень.

V. Комунікативна. Спілкування людей у часі й просторі, у конкретності й загальності.

VI. Аксіологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих або інших феноменів.

VII. Адаптаційна. Пристосування до середовища проживання. На зорі розвитку культури ця функція була найбільш важливою. У цей час вона поступово опускається все нижче за ступенем важливості. Однак у сучасних умовах дана функція трансформується й можна говорити про пристосування до соціального середовища, про виживання у цьому середовищі. Якщо виходити з цього, то адаптаційна функція культури є найбільш важливою для людини як члена суспільства.

VIII. Інтеграція й диференціації людських спільнот. Культура розділяє різні народи або об’єднує один народ. Культура роз’єднує людей різних субкультурних спільнот або поєднує їх в одну таку спільність.

2. Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культури. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян.

Учні шкіл та слухачі колегії, або «бурсаки», під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов’язувала Академію з народом. Вони працювали вчителями, організовували вистави, показували вертеп, співали колядки — одне слово, виконували просвітницьку і культурну місію, розпочату кобзарями.

Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Ш. Прокопович, Є. Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, С. Яворський, П. Завадовський, О. Безбородько та багато інших, які гідно продовжували справу Академії в Москві та Петербурзі. Першими професорами та викладачами у Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської академії, а Ф. Прокопович став засновником Всеросійської Академії наук.

Білет №2

1. Поняття ментальності на нац хар-ру . Архетипи укр к-ри

Поняття національний характер охоплює типові якості й психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.

Ментальність», «менталітет» (від лат. mens — розум, мислення, душевний устрій) — це стійкий спосіб специфічного світосприйняття, характерний для великих груп людей (етносів, націй, соціальних прошарків), що обумовлює особливість способів їх реагування на явища оточуючої дійсності, поєднує людей у соціальні та історичні спільноти. Ментальність являє собою глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає і позасвідоме; відносно стійку сукупність настанов і схильностей індивіда або соціальної групи, що спонукають до певного типу сприйняття, мислення та дій.

Архетипи — компоненти «колективного підсвідомого», які сформувалися у найдавніші , часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної : діяльності людини. Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів. Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури.

- толерантність, що виражає здатність українського народу приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їхніх культур

- Персоналізм — спосіб відношення зі світом, за якого цінність персони не заперечує значущості навколишнього суспільного життя (приклад: українська філософія (Г. Сковорода), козацтво — козацтво було острівцем персоналістичного буття у загально-індивідуалістичному довкіллі.

- кордоцентризм — значає перевагу чуттєвого та екзистенціального над раціональним і дискурсивним. Кордо-центризм виражає домінанту «серця», чуттєвості над розумом в існуванні українця. Цьому архетипові співзвучні такі риси національної психології українського народу, як сентименталізм, чутливість, любов до природи, пантеїзм. Кордо-центризм належить до суттєвих ознак української філософії.

— глибинний оптимізм

2. Іван Мазепа як меценат і культурний діяч.

У 1687-1708 рр. практично всі існуючі монастирі завдяки турботам гетьмана збільшили свої доходи від гетьманських надань. Велика частина з них отримала у володіння додаткові села. Гетьманський уряд ретельно відстежував процеси сплати податків обивателям, карав сотників за самовільне захоплення монастирських земель, угідь. Ці заходи дали можливість не тільки поліпшити самозабезпечення монастирських закладів, а й акумулювати значні суми на оновлення їхніх іконостасів, дзвонів, дзвіниць та церковних приміщень.

За особистою ініціативою гетьмана відкриті Домницький, Пустинно- Микільський, а з його відома — Кам’янський, Успенський, Вознесенський, Петропавлівський, Корсунський, Онуфріївський, Золотоніський, Канівський, Ірданський, Чигиринський, Данилівський, Жаботинський, Каташинський, Миколаївський, Любенський монастирі.

Вже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються — часто на його кошт — церкви й монастирі. І — не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво-Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів, за його гетьманування з’явилися численні школи.

Гетьман побудував папірню для чернігівської кафедри, що постачала папір для тогочасних видань. У вірші — панегірику говориться про роль гетьмана в організації чернігівської колегії, про те, що саме Мазепі завдячувала чернігівська колегія за свій розквіт.

Малярство мазепинської доби досягло пишного розквіту та повного й яскравого виявлення своєї своєрідності. Серед збережених багатьох чудових зразків іконостасів, окремих ікон, розписів і портретів. Найкращими іконостасами є іконостаси Свято — Миколаївського військового coбору в Києві. В галузі штихарства мазепинської доби місце старого дерев`яного штиха заступила гравюра на міді.

Найвидатнішим явищем мазепинської архітектури, є будування великих «coборних» кафедральних і монастирських церков. У їхній будові проглядається ніби нове відродження старих візантійських традицій. Найбільшої уваги присвячено оздобленню головного входу або порталу, де була помітна надзвичайна розкіш скульптурної орнаментації, з декоративними щитами, з розірваними фронтонами, хвилястими лініями волют, пілястрами та колонами з розкішно оздобленими капітелями, завитки виноградної лози, листки аканту, дитячі фігурки янголів, китиці квітів і овочів, яскраві фарби, золота ікон, золочені орли та «coнця» з монограмами Христа і Діви Марії. Деякі вчені — дослідники вважають, що зразком для п`яти церков, фундованих Мазепою у Києві, були західно — європейські барокові базиліки.

Собори доби правління цього гетьмана в оздобленні здобули назву «Мазепинське бароко».

Білет №3

1. Самобутні риси духовної культури українського народу.

Духовна культура – це складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса.

2. Барокова архітектура. С. Ковнір, Ш. Григорович-Барський.

Архітектура бароко — період в розвитку архітектури країн Західної Європи і Америки (особливо в Центральній та Південній), що охопив приблизно 150—200 років. Період почався в кінці 16 століття і завершився в кінці 18-го. Бароко (як стиль) охопило всі різновиди мистецтва, але найбільш яскраво відбилося в живопису, театрі ( і пов’язаною з ним літературі), музиці, архітектурі.

ОСНОВНІ РИСИ АРХІТЕКТУРИ БАРОКО — у церквах — широкі нефи, іноді овальної форми — часткова або свідома неповнота архітектурних елементів — ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, як у церкві Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, як в абатстві святого Мартіна поблизу Штутгарту) — розкішне використання кольорів і орнаментів (фігур з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру або обробки) — великомасштабні стелі вкриті фресками — зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом — інтер’єр являє собою місце для живопису, скульптури і ліпнина — ілюзорні ефекти, такі як оптичні ілюзії, поява тривимірних об’єктів, а також змішання живопису та архітектурі — грушоподібні купола в баварському, чеського, польського та українського бароко

С. Ковнір – український архітектор 18 ст, майстер стилю бароко. Творчий спадок: значний внесок в оздобленні Києво-Печерської лаври, Кловський палац, Троїцька церква,

Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський — архітектор українського бароко 18 ст. Перелік архітектурної спадщини: Міський водогін та фонтан Самсон на Подолі, Наново декорував стародавню Кирилівську церкву, Провів реконструкцію ще однієї пам’ятки часів Київської Русі — церкви Богородиці Пирогощі, Покровська церква, Будинок бурси .

Білет №4

1. Ранні форми культури на українських землях (від найдавніших до антів)

Трипілля: з другої половини ІV до кінця ІІІ тис. до н.е. на величезному масиві розселення в межиріччі Дніпра й Дністра. широко зафіксований серед них культ богині плодючості – “Великої Матері”

Ямна к-ра: від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпровья. Поховання покійників у скорчених позах я ямах. Віра у потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню.

Катакомбна к-ра: від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю. Поховання у гробницях-катакомбах, дружину вбивали у ховали разом з чоловіком. Віра у потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню.

Кіммерійці: Причорноморья, Крим, Кавказ. Іраномовні кочові племена. Залишили по собі похованя у курганах. Ставили камьяні стели, на яких зображено озброєні фігури без голів.

Скіфи: Іраномовні кочові племена, що витіснили кіммерійців. Столиця Скіфії – Камянське городище на Дніпрі. Скіфи були язичники, особливо поклонялися Арею – богові війни. Вірили в потойбічне життя. У мистецтві був поширений звіриний стиль.

Сармати: Іраномовні племена споріднені зі скіфами, зявилися з урало-поволзьких степів. Обожнювали сили природи, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли джеркало.

Анти: Держава антів існувала від кінця IV до початку VII століття. Антські пам’ятки в Україні — переважно прикраси до одягу й кінської збруї зі срібла, бронзи й білого металевого стапу, пізніше — бронзові прикраси (найбільше фібули) з виїмчастою емаллю, центр виробництва яких був у 0908102Києві, скарби золотих та срібних речей (Перещепине, Підгороддя б. Крилоса), нарешті городища роменського типу (с. Ромен на Чернігівщині)

2. Еволюція образотворчого та музичного мистецтва. Ведель, Березовский, Борнтянський.

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва

Живопис: багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. посиленням зв’язків із західною культурою, широким використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Дедалі більшою мірою впливає світський жанр.

Українська музика доби бароко — найвище досягнення національного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи.

На рубежі XVIII і XIX століть з’являються жанри: симфонічний, оперний і камерпо-інструментальний. Вони пов’язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу Дмитра Степановича Бортнянського (1751-1825). Цей митець є автором шести опер, концертної симфонії, кількох фортепіанних сонат і камерно-інструментальних ансамблів та понад тридцяти хорових концертів.

Він утвердив в українській музиці європейські музичні жанри, насамперед оперу та симфонію.

Максим Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найпопулярніший концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту.

Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегирічного.

Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв’язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.

Білет №5

1. Особливості культури Кукутень-Трипілля.

Культура Кукутень-Трипілля –виникла в процесі синтезу кількох неолітичних культур Балкано-Карпатського регіону на рубежі V-ІV тис. до н.е, особлива роль належала носіям культури Боян, Кріш та лінійно-стрічкової кераміки.

Для трипільської культури характерні високий рівень розвитку господарства і розвинені суспільні відносини.

Знаряддя праці та зброю виготовлялися з кісток тварин, кременю і каменю, іноді з міді, існують свідчення торгівлі заготовками з кременю.

Найбільш дослідженим артефактами, залишених носіями трипільської культури, є керамічні вироби.

Одним з найбільш цікавих елементів орнаментації для нас є зображення тварин, які виникають на мальованому посуді у розвиненому етапі (ВІІ/СІ). Зооморфні зображення – це доволі реалістично або умовно реалістично відтворені на кераміці зображення таких тварин як бики, кози, олені, собаки, коні. Вони були виявлені на територіях, які належать як до кукутенської, так і до трипільської культури, а саме на Правобережжі Прута, Пруто-Дністровському межиріччі, Подністров’ї, Побужжі та Подніпров’ї .

2. Театральне мистецтво 17-18 ст., види театральних вистав.

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва.

Витоки театрального мистецтва України сягають княжої доби, коли мандрівні актори-скоморохи розважали народ своїми дійствами — танцями, піснями, завжди доречними та актуальними.

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

Види театральних вистав: вертеп, шкільний театр, декламація, інтермедії та інтерлюдії, до XVIII ст. належать початки аматорського театру.